У реальності все не так, як насправді: у Вінниці поставили абсурдистську п’єсу «Голомоза співачка»

Статечна місіс Сміт втретє підходить до дверей, щоб відчинити їх. У дверях в яскравому світлі стоїть Бог власною персоною. Через кілька секунд жінка зачиняє двері і говорить: «Ну ось, як я і казала, якщо у двері хтось дзвонить, значить за дверима завжди нікого немає».

Це сцена з вистави «Голомоза співачка» (автор – Ежен Йонеско, режисер-педагог – Григорій Сиротюк, хореограф – Діана Калакай, педагог з вокалу – Марина Мальцева), яку нещодавно продемонстрував публіці театр-студія «ИгѢра», що діє при Вінницькому обласному Будинку культури вчителя. Для молодих акторів цей спектакль гарна школа, адже у театрі абсурду змішуються всі жанри, доводяться до гротеску, раптово перетікають один в інший: драма, комедія, трагедія, фантастика, фарс і, з рештою, повний балаган. Змішати, але не збовтувати.

Безглузді інтриги, повторювані діалоги, безцільна балаканина, драматична непослідовність дій, ексцентрична поведінка персонажів – це театр парадоксів, в якому дивним чином відображається наша реальність. Життя у п’єсі – це існування, доведене до безпристрасного автоматизму буржуазними нормами і заскнілою мовою.

Діалоги дивних персонажів – лише нагромадження кліше, які дозволяють побачити заформалізованість нашого щоденного спілкування. Позбавлені контексту пусті фрази, розкладаючись на складові, раптом самі по собі стають пародією на банальності, що заповнюють наше існування. Промовляючи нісенітницю герої доводять те, що в сучасному суспільстві людина самотня, її не чують інші, а вона не намагається почути їх. Як зазначено в одній з рецензій, ця п’єса закликає відкинути шаблони - поетичні, філософські, політичні як небезпечні засоби нівелювання особистості.

Причинно-наслідкові відносини порушені, кульмінація відсутня, абсурдність нагнітається. Тут і плутанина в послідовності подій, і нагромадження одних і тих самих імен і прізвищ, і не впізнавання подружжям один одного, і рокіровка господарі-гості, гості-господарі, незліченне повторення одного і того ж епітета, потік оксюморонів, тощо. Дивно, але беззмістовні дії акторів навіть заворожують та починають зрештою здаватись безцільним пошуком сенсу буття.

Наприкінці спектаклю «картонні» персонажі-клоуни (від початку всі вони у гримі мімів) перетворюються на дресированих хижаків, що викрикують недоречні скоромовки та приказки англійською, російською, українською, французькою…

Ролі зіграли молоді актори: Володимир Бакум, Дмитро Демков, Катерина Григоренко, Крістіна Кіцула, Олександра Климчук, Антон Михайлик, Володимир Постановський. Найнесподіваніша роль – Бог, який відсутній у сценарії п’єси, а тут допомагає зрозуміти все божевілля персонажів і після їх катарсису знову повертає їх до життя. На сцені знову зразкова пара завідних ляльок, що повторює банальні речі. І все починається спочатку…