Зараз у нашому суспільстві дуже багато розмов про те, який шлях обрати Україні для побудови цивілізованого суспільства, в якому буде комфортно жити всім і кожному, а не тільки 1% населення, що володіє 99% ресурсів країни. Під час таких розмов часто приходять до висновку, що, мовляв, треба їздити до Західної Європи, США, переймати їх досвід як найбільш передовий у світі. Але як це не дивно, у нас самих на сьогоднішній день є позитивні приклади такої оптимальної організації життя. Як ви думаєте, де можна подивитися на вже готові зміни в кращу сторону? Київ? Ні, в нашій столиці проблем вище голови. За комфортністю міського середовища Київ, як на мене, далеко не лідер в країні. Харків? Так, я люблю своє місто і у нас, звичайно, є чим похвалитися. 
Але все одно моє місто не найкрутіше. А шукати треба на захід від столиці. Як не дивно, найбільших успіхів у перетворенні міського середовища домоглася скромна Вінниця.
Перлина українського Поділля, що розташувалась приблизно посередині між центром країни і її заходом, з населенням всього лише 370 тис. осіб невимушено уделала не тільки міста з сусідніх областей, а й всі українські міста-мільйонники. Про ці успіхи я давно начувся. Крім того, мені кілька людей радили відвідати Вінницю, обіцяли, що не розчаруюсь. Тому, звичайно ж, мені було все це цікаво і я собі давно намітив поїздку сюди. Реальна ж можливість видалася в останні травневі вихідні, коли наш народ відпочивав 4 дні поспіль.
Спочатку планував приїхати до Вінниці на день раніше, на електричці, з ранку, як всі нормальні люди. Але так склалося, що виїзд довелося відкласти на день. Це призвело до того, що зручно доїхати до міста вже не виходило, і в підсумку після двох електричок я опинився у Вінниці чи то сильно рано вранці, чи то навіть вночі – в 2:30. Як виявилося, в цьому нічого такого страшного не було. Більше того, це навіть на користь пішло. Керуючись “горлівським” алгоритмом, в таку рань огляд Вінниці мало сенс починати тільки з міських парків. Дорога від вокзалу до парку, звичайно, не найближча, але ви ж розумієте, що часу у мене трохи менше, ніж дофіга. Тому абсолютно спокійно можна неспішно прогулюватися ще порожніми вінницькими вулицями. Тим більше вуличне освітлення в місті цілодобове і вночі взагалі не вимикається.
У Вінниці дві основні зони відпочинку – центральний міський парк і набережна Рошен. Набережна ближче до вокзалу, тому в першу чергу я потрапив саме на неї. Це загалом навіть не повноцінний парк, а просто набережна. Рано вранці вона, зрозуміло, абсолютно порожня і безлюдна, але саме тут розташувалася головна міська пам’ятка. Вранці вона не працює, тому ми до неї ще повернемося ввечері. 
Тому ми одразу рухаємося до центрального міського парку. Коли потрапляєш в парк, не відразу усвідомлюєш, що на дворі вже 2014-й, а не 1984-й. Багато чого – асфальт, лави, атракціони, залишилося ще з тих часом. Але тут важливо відзначити, що весь цей раритет виглядає дуже охайно. Видно, що за порядком і чистотою тут стежать. З цієї причини цей “недолік” цілком собі перетворюється на перевагу: виходить, що обстановка дуже затишна і домашня. Подумки відразу хочеться перенестися в дитинство. Такий ефект ми вже спостерігали в попередніх поїздках.
Побродивши по парку і трохи навколишніми вуличками, я все-таки дочекався його величність Світанку. У момент сходу сонця я як раз знаходився на головній вулиці – Соборній. По ній до речі до цього часу вже щосили розсікали трамвайчики. Виглядає все це в світанкових променях, звичайно, приголомшливо – все залито помаранчевим світлом, навколо приємна прохолода, відчуття свіжості. Ну а з красивою картинкою, звичайно, просто пощастило – тут заздалегідь що-небудь передбачити було неможливо.
Наскільки Вінниця дружелюбна і зручна для життя, розумієш, коли проходиш поруч збудівлею міської ради. По-перше, саме тут діє єдиний дозвільний центр з сучасною системою розподілу людинопотоку, що дозволяє максимально швидко вирішити будь-яке питання. У будинку передбачена кімната для тат і мам, в якій вони можуть залишити дитину на час вирішення питань в мерії. Вона до речі вікнами виходить на фасадну частину будівлі, виділяючись симпатичним різнобарвним парканчиком. На території міськради і на вулиці поруч діє безкоштовний Wi-Fi. Територія навколо вилизана ідеально з точки зору зручності: безліч лавочок, немає сміття, фонтанчики, квіткові клумби. Крім того, можна присісти / прилягти прямо на газон – це зробити запрошують відповідні таблички. Загалом, перше враження найприємніше. Далі було тільки крутіше.
Вінницький трамвай, 10-ті рр. XX ст. (поштова картка,Вікіпедія)
Звісно, неможливо було пройти повз вінницького трамвая. Це явище в
Україні абсолютно унікальне. Вінницькому трамваю у минулому році виповнилося 100 років. Історія трамвая багата на події. Спочатку довго обговорювався проект трамваю. Перша лінія теж споруджувалася довгі роки: будівництво в силу різних причин постійно призупинялось. І тільки у 1913 році вінничани нарешті домучили почате і трамвай пішов. У першій половині XX століття трамвайна система двічі руйнувалася практично вщент – під час громадянської війни і під час відходу німців з міста під час Великої Вітчизняної війни.
Tatra KT4SU на вулиці Соборній. Такі їздили у Вінниці аж до 2007 р. Фото D.A.mix. Джерело
У 80-ті трамвай у Вінниці отримав риси, які і сьогодні властивим всім основним українським містам: гарне покриття міста трамвайною мережею і, звичайно, чеські трамваї Tatra, різні модифікації яких і донині працюють в багатьох українських містах. І тут – розпад Радянського Союзу. Здавалося б, тут тобі і третій розвал вінницького трамвая. Але вінничани були іншої думки. Кризові роки трамвайчик пройшов з честю, а у другій половині 2000-х років почалось радикальне оновлення трамвайної системи. Купувати нові трамваї можливості не було, тому міська влада пішла на нестандартний крок. Справа в тому, що на той момент у швейцарському Цюріху почалося масове оновлення трамвайного рухомого складу зі старих “Карпфенів” і “Міражів” до нових “Кобр”. Старі хоч і були у відмінному стані, але подіти їх було особливо нікуди. У зв’язку з цим швейцарці звернули увагу на країни СНД і стали вибирати добрі руки, в які можна прилаштувати рідні трамваї. Безкоштовно. В “кастингу” взяло участь 62 міста з трамвайною колією шириною 1 м. Перемогу здобула Вінниця як місто, в якому швейцарців найбільше задовольнили умови експлуатації техніки.
Хоча швейцарські трамваї вже давно морально застаріли, вони, тим не менш, за рівнем технічного оснащення перевершували актуальні на той момент для Вінниці “Татри”. Салон у швейцарських трамваях просторіше, матеріали обробки салону якісніші. У салоні є кондиціонер і система опалення. Ну і двері в салон відкриваються не водієм, а пасажирами – так само, як, наприклад, у Мюнхені. В результаті Вінниця отримує 118 сучасних трамваїв і отримує можливість повністю оновити весь свій трамвайний рухомий склад, повністю відмовившись від своїх старих трамваїв. До речі, Вінниця в цьому сенсі пішла таким же доброчесним шляхом, як і Цюріх: частина трамваїв влада роздала безкоштовно іншим українським містам.
Проїхавшись у швейцарському трамвайчику, можу чітко сказати – це щось. Я, звичайно, усвідомлюю, що це нерозумно звучить і взагалі-то треба до цього ставитися як належне. Але все-таки скільки приємних і незвичайних для України дрібниць. Починаючи з найпростішого – з кондукторів. У Харкові, припустимо, далеко не всі трамваї і тролейбуси їздять з кондукторами. Чи можна говорити в такому випадку про якусь нормальну виручку конкретної одиниці рухомого складу? Наступна дрібниця – електронне табло та оголошення зупинок. Чітке виконання графіка, інформацію про якому можна вільно отримати як на офіційному сайті вінницького трамвая, так і у вигляді табло на зупинках громадського транспорту. Ну і головна фішка – безкоштовний Wi-Fi в кожному трамваї. Як на мене, відмінний стимул зайти в трамвай замість маршрутки в тих містах, де ще збереглося дублювання маршрутів між різними видами транспорту (у Вінниці цього вже немає). Звідки береться інтернет у трамваї? Все дуже просто: в даному конкретному випадку трамваї обладнала інтернетом всім відома компанія “Інтертелеком”. Взамін на це тепер в кожному трамваї висить по кілька табличок “Вільний Wi-Fi від Інтертелекому”. Тобто цілком можливо, що місту ця фішка коштувала копійки або навіть безкоштовно. У підсумку – краса і всі задоволені.
На трамваї я прокотився до району під романтичною назвою “Вишенька” і назад. Ну а після покатушок на мене вже з нетерпінням чекав черговий розрив шаблону. Про нього ми поговоримо вже у наступній статті!