П’ятого вересня родичам Володимира Ваховського і Зої Ткаченко вручили нагороди. Відповідне рішення Вінницької міської ради від 23 серпня 2013 року №1371 “Про присвоєння звання “Почесний громадянин міста Вінниці” Володимиру Ваховському було присвоєно посмертно. Також посмертно нагороджена почесною відзнакою міського голови “За честь та мужність” Зоя Ткаченко.
Донька Володимира Костянтиновича Ольга згадує, що приємно здивувалась, коли дізналась про нагороду.
- Шкода, що батька немає і він не присутній на нагороджені, не побачить відзнаки і посвідчення, - розповідає вона. - Він був добрим, відповідальним. Сильний, бо коли захворів на онкохворобу, то до кінця боровся за життя.
Нагрудний знак і посвідчення “Почесний громадянин міста Вінниці” отримала дружина Володимира Ваховського Світлана.
- Він усе життя будував, трудився для Вінниці, людей, - згадує вона. - Він заслужив це звання. Я вдячна за те, що його пам’ятають. Зараз, коли проходжу містом, то згадую його роботи. Він відновлював сквер Козицького, Вишеньку, кіноконцертну залу “Райдуга”, за яку отримав нагороду міністерства, органну залу. Коли він помирав, то сказав: “Дякую, Господи, що я жив на цьому світі, працював для людей.”
Переважна більшість мешканців міста Володимира Ваховського пам’ятають, як мера Вінниці, що обіймав посаду з 2000 по 2002 роки. За трудову діяльність, а це більше 50-ти років, під його керівництвом зведено 300 тисяч м2 житла, 12 шкіл, 18 лікарень, 47 дошкільних навчальних закладів.
Ігор Ткаченко, онук Зої Ткаченко, розповідає, що усі сім’я зраділа, коли почула про нагороду.
- Коли сталась трагедія,бабусі не стало, мене ще не було, батько навчався у восьмому класі, - розповідає він. - Її усі хвалять, пасажири, які пам’ятають той випадок, постійно згадують.
Представники Комунального підприємства “Вінницьке трамвайно-тролейбусне управління” навідуються на могилу Зої Ткачеко, а родину забезпечують безкоштовними проїздом у громадському транспорті. Іменем Зої Василівни названа одна з тролейбусних зупинок Вінниці.
Зоя Ткачеко загинула під час дорожньо-транспортної пригоди, рятуючи життя пасажирів. На той час, трагедія сталась 17 січня 1977 року, жінці було 33 роки. Жінка керувала тролейбусом на маршруті “Підшипниковий завод - Інструментальний завод”. Дорога була слизькою і тролейбус різко занесло на обмерзлій дорозі і викинуло на вантажівку, яка рухалася назустріч. При зіткненні бензобак вантажної автомашини був пошкоджений, пальне виплеснулося на передню частину тролейбуса і спалахнуло. За лічені секунди полум\'я охопило кабіну, в якій була Зоя Ткаченко. Вона дотяглася до тумблера і відчинила передні і середні двері вагону. Відчинити задні двері вже не мала сили. Тоді ніхто з пасажирів не постраждав, усі врятувались. А Зоя Ткаченко згоріла живцем. Її ім’я внесли до списків ветеранів трамвайно-тролейбусного управління.
Довідка:
Ваховський Володимир Костянтинович народився 10 листопада 1942 року на Вінниччині. Помер 27 лютого на 71-му році життя після тривалої онкологічної хвороби. З 2000-2002 роках Володимир Ваховський був міським головою Вінниці. Заслужений будівельник України. Нагороджений орденами “За заслуги” ІІІ ступеня, “Святий князь Володимир” IV ступеня; медалями та Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.
Закінчив Вінницький будівельний технікум (1959 р.), Одеський інженерно-будівельний інститут (1968 р.) та Московську академію народного господарства при Раді Міністрів СРСР (1989 р.).
Трудову діяльність розпочав у 1959 р. Пройшов шлях від слюсаря до керуючого будівельним трестом (“Вінницяжитлобуд”, “Облбудтрест”).
У 1987-1994 рр. – директор Вінницького державного проектного інституту, президент АТ “Вінницький проектний інститут”.
З 1994 по 1996 рік – начальник Вінницького регіонального відділення Фонду державного майна.
З 1996 по 2000 рік – заступник голови Вінницької обласної державної адміністрації.
У 2000-2002 роках – міський голова Вінниці.
З 2003 року працював начальником ДП “Вінницька обласна служба “Укрінвестекспертиза”.