Павло Свентух займає посаду слюсаря-протезиста на Вінницькому казенному протезно-ортопедичному підприємстві вже понад 20 років. За цей час пан Павло отримав великий багаж знань як із власного досвіду, так і від закордонних колег. Він зазначає, що доволі часто мав можливість їздити на курси підвищення кваліфікації, де своїми знаннями ділились представники німецької компанії Ottobock. Саме завдяки його роботі понад тисячу пацієнтів мають можливість знову ходити.
«Моє рішення прийти сюди було цілком усвідомленим, – каже Павло Свентух. – У мене тут працював родич і від нього я дізнався, що сюди потрібні працівники. Так і вийшло, що я тут уже працюю понад 20 років».
За цей час протезування в Україні вийшло на новий рівень. На заміну поліамідним протезам та протезам зі шкіряною гільзою прийшли мобільніші та легші сучасні конструкції.
«За цих 20 років відбувся великий крок у розвитку протезування. Зараз протези є більш функціональними, легшими, мобільними та витримують більші навантаження, – зазначає слюсар-протезист. – Більшість комплектуючих для них експортують з таких країн як Велика Британія, Японія та Німеччина».
Як зазначає пан Павло, один протез виготовляється, приблизно, 10 днів, якщо у пацієнта парна ампутація, то виготовлення протезів займає близько 20-ти днів.
«Протез кожній людини виготовляється індивідуально, – каже Павло Свентух. – Спочатку йде процедура гіпсування кукси для того щоб розробити саму модель гіпсу-позитив. Далі ми приміряємо цю модель, вираховуємо розміри і виробляємо копію кукси, яка заливається акриловою смолою і отримуємо готовий куксоприймач. Згодом він шліфується, полірується та приміряється на людині».
Як і в будь-якій професії, у протезистів також трапляються складні та незвичайні випадки.
«Якось до нас на реабілітацію прибув один хлопець, який втратив обидві ноги. Він кидався протезами, сварився і нічого взагалі не хотів робити, – розповідає Павло Свентух. – Згодом на нашому стаціонарі первиного і складного протезування він побачив як одна дівчина вчиться ходити на протезах. Вони познайомились і після цього він взяв себе в руки і почав знову вчитись ходити. Згодом, як виявилось, вони одружилися. На скільки я знаю, зараз вони живуть разом і, здається, він навіть знайшов роботу».
Не дивлячись на всі складнощі, робота пану Павлу приносить задоволення. Він розповідає, що за весь час своєї роботи на Вінницькому казенному протезно-ортопедичному підприємстві, з його допомогою, понад тисячу людей знову почали ходити.
«Пацієнт спочатку починає сам стояти, потім робити свої перші кроки, а згодом кидає милиці й починає йти, – каже Павло Свентух. – Спостерігати за цим – велике задоволення».