У кінці січня 2023 року стало відомо, що уродженець Вінниці Григорій Степанець заповів мільйон доларів головнокомандувачу ЗСУ Валерію Залужному.
IT-спільнота DOU змогла зв’язатися із його донькою. На основі цих спогадів та відкритих джерел видання Моя Вінниця публікує біографію нашого земляка Григорія Степанця, чиї вчинки свідчать про масштаб та неординарність особистості.
Дитинство у Вінниці
Григорій Степанець народився 8 квітня 1938 року у Вінниці. Його батько загинув на фронті під час Другої світової війни. У серпні 1941-го маленького Григорія разом з мамою евакуювали на Урал.
«Там вони часто голодували: були дні, коли не залишалося нічого, крім цибулини. Батько завжди розповідав про це з тремтінням у голосі, насилу стримуючи сльози», — розповіла дочка Степанця Мілана.
Після війни Григорій з матір’ю повернулися до Вінниці, але жилось їм важко. Виживали завдяки дядькові, який повернувся з війни без ноги.
«Пізніше, у підлітковому віці, батько ловив рибу і раків — цим переважно і харчувалися. Батько розповідав, що в той час у Вінниці була лише одна українська школа. Вони з родиною мешкали на вулиці Котовського, практично навпроти будівлі НКВС, і на початку 1950-х тато став свідком арешту двох католицьких священників. Йому тоді було 12 років, і це сильно вразило його», — додала пані Мілана.
Мати Григорія була хворобливою, жінка підробляла гаптуванням, дядько працював художником-оформлювачем.
Степанець навчався у школі №4 ім. Менделєєва у Вінниці. Електрифіковану таблицю Менделєєва для кабінету хімії збирали Григорій зі своїм товаришем Михайлом Вайсбергом, з яким вони просиділи за однією партою шість шкільних років.
Випускне фото з книжки Ніла Краса «Моя Винница». Фото Григорія Степанця зліва від директора школи
Навчання та наукова робота
У 1955 році Степанець отримав золоту медаль, вступив до Московського державного університету ім. Ломоносова, успішно склавши іспити. В гуртожитку він жив разом із німцем, вивчив німецьку мову, а згодом – італійську та англійську.
1960 року Степанець отримав диплом магістра з хімії, а наступного року вступив на механіко-математичний факультет того ж університету. За словами доньки, паралельно з цим до 1963-го Григорій працював в Інституті наукової інформації, займаючись дослідженнями в галузі теорії графів.
1965 року здобув ступінь магістра з математики та вступив до аспірантури. За три роки захистився на кандидата хімічних наук. Одночасно викладав на хімічному факультеті, досліджував теорії адсорбції на кристалах. Але захоплення математикою відсунуло хімію на задній план, невдовзі саме цій науці він вирішив присвятити все життя.
«Вже тоді він вважав, що інформаційні технології, які використовують комп’ютери для створення, обробки, зберігання даних і обміну ними, чекає велике майбутнє», — розповіла пані Мілана.
У 1970 році Степанець почав працювати старшим програмістом в Інституті патентної інформації в Москві, потім у Державній науковій бібліотеці та „Центральній геофізичній експедиції“. Звідти його звільнили під сфальшованим приводом після того, як він підписав листа на захист дисидентів. Він довго не міг знайти роботу, оскільки був «звільнений за статтею».
За словами дочки, Григорій тоді став навчати дітей математики та готував майбутніх студентів до вступу до університету. Крім того, він подав заявку на виїзну візу, але отримав відмову.
Він влаштувався до Третьяковської галереї, де працював старшим програмістом та аналітиком, брав участь у розробці інформаційної системи для оцифрування творів мистецтва. Коли до влади прийшов Михайло Горбачов, Григорій Степанець отримав дозвіл на виїзд з СРСР.
До того як Григорій прибув до США 1989 року, він неодноразово відвідував Україну. Любив відпочивати в Одесі, Криму і, звичайно, бував у рідній Вінниці разом із дружиною Аллою та донькою.
«Мені було років п’ять, коли ми всією сім’єю приїхали до бабусі в гості, — поділилася спогадами донька Григорія. — Ми з батьком вирушили ловити раків на Південний Буг. Кілька годин ми пірнали за раками й наловили їх ціле відро. А коли повернулися додому, я сказала татові, що мені їх дуже шкода. Батько без вагань взяв відро і повів мене випускати раків у річку».
Вінниця у 50-х роках
Робота в Microsoft
Рафаель Лисиця, нині генеральний директор компанії Gottman Inc., емігрував з Одеси в США. Він розповів, що Степанець був дуже розумною і замкнутою людиною. Григорій виїхав з СРСР за ізраїльською візою і спочатку хотів залишитися в Італії, оскільки любив цю країну, але не вдалося, тож 1989-го Степанець приїхав до Редмонда, штат Вашингтон, де прожив останні 33 роки.
«У США він продовжував удосконалювати свою англійську, розсилав десятки резюме до різних компаній, — розповіла Мілана. — Кілька місяців працював ліфтером, одночасно виконував математичні завдання для маленької приватної фірми».
У 1990 році влаштувався в Microsoft, працював там до виходу на пенсію. Він вкладав усі знання та енергію у роботу, мав численні нагороди від компанії. Рафаель був розробником, архітектором, а Григорій тестував систему. Вони разом працювали над новою операційною системою Windows NT.
«Це була маленька ключова група Microsoft. Григорій був талановитим фахівцем високого рівня, він писав програми, які перевіряли надійність операційних систем. Його дуже поважали, давали йому проєкти, які ніхто інший не міг зробити», — зауважує Рафаель.
1997 року Григорій Степанець і Рафаель Лисиця разом подали заявку на патент. Йшлося про технологію, яку можна використати для прискорення обробки даних на комп’ютерах, а також систем факсимільного копіювання. Створений Григорієм і Рафаелем продукт дозволив Microsoft вийти в лідери за цим напрямком.
На пенсію Григорій вийшов пізніше, ніж звичайно, за 70. Донька Мілана розповіла, що, на жаль, її батько не бував в Україні з того часу, як іммігрував до США 1989 року.
«Він дуже багато працював і з країни не виїжджав до виходу на пенсію», — пояснила вона.
Кампус Microsoft, 1980-ті
Останні роки
Григорій Степанець вів скромний і закритий спосіб життя. Після виходу на пенсію він рідко виходив на зв’язок, не мав електронної скриньки. Він зайнявся садом, вирощуючи екзотичні рослини. Донька розповіла, що Григорій Степанець дуже любив природу. Останніми роками він дуже хворів, а контакт із природою дарував йому полегшення.
«Часто згадував про свій улюблений сорт українських яблук — донешта, „найкращих у світі яблук“. У саду були також годівниці для колібрі, батько варив їм сироп, навіть коли був дуже хворий. Колібрі впізнавали його, не боялися і час від часу, зависаючи у повітрі, пили воду з лійки, коли він поливав квіти», — розповіла пані Мілана.
Сад був не єдиним захопленням Григорія Степанця. За словами Мілани, її батько мав численні інтереси: хімія, фізика, біологія, ботаніка, література, лінгвістика, мистецтво.
Сад Степанця, фото доньки
Заповіт
Григорій Степанець помер ввечері 24 жовтня 2022 року. За день до цього померла його дружина, з якою він прожив усе життя.
24 січня у ЗМІ вперше повідомили про те, що головнокомандувач української армії генерал Валерій Залужний цього місяця пожертвував ЗСУ мільйон доларів зі спадщини, яку отримав від американця українського походження.
Згодом у медіа з’явилися відомості й про те, що Григорій Степанець залишив по два мільйони вишам — Українському католицькому університету та Києво-Могилянській академії та ще один мільйон — музичному колективу «Хорея Козацька».
Відомо, що Григорій Степанець не хотів жодного піару, але хотів допомогти Україні. Донька Григорія поділилася, що ідея про заповіт генералу Залужному виникла майже одразу після початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну.
«Батько, як і вся родина, щиро вірив у перемогу України, майже цілодобово слухав новини з фронту та сподівався дожити до того дня, коли на українській землі не залишиться жодного російського окупанта», — сказала Мілана.
Григорій Степанець, фото з відкритих джерел