У День пам’яті та перемоги над нацизмом згадуємо окупаційні сторінки історії Вінниці та віддаємо шану нашим предкам, які пережили цю трагедію. Вінниця мала важливе значення у нацистський окупаційній структурі. Поблизу міста розміщувалися ставки Герінга та Гітлера, а також функціонував найбільший в області стаціонарний табір для радянських військовополонених рядового і сержантського складу – шталаг №329. Територіально він знаходився на Немирівському шосе, де наразі розміщується військова частина А2287 та гаражний кооператив.
Шталаг №329 організували у липні 1941 року. Табір був розрахований на перебування в ньому до 50 000 полонених. Проте точна кількість ув’язнених в таборі невідома. За офіційними даними, найбільше одночасно утримувалося до 20 тисяч полонених. Свого часу тут побували й «високопоставлені» в’язні, зокрема, Іван Музиченко та Андрій Власов.
Ув’язненим доводилося багато працювати: на будівництві доріг, на гранітному кар’єрі, цукрових заводах, селекційній станції, на споруджені ставки Гітлера «Вервольф», а згодом також у сільському господарстві. Через важку працю, незадовільні умови життя, голод та хвороби смертність серед військовополонених була колосальна. Тому їх кількість у шталазі постійно зменшувалася: у грудні 1942 р. їх було 6,4 тисяч, у червні 1943 р. – 3,6 тисяч, а у жовтні лише 1,9 тисяч осіб.
Тисячі людей – в нелюдських умовах життя
Табір складався з колишньої казарми і 10-15 дерев’яних бараків. Умови перебування військовополонених були нелюдськими та не відповідали гігієнічним нормам. Більшість бранців утримували просто неба, в одязі, в якому вони потрапили в полон. Поступово збільшувалася чисельність хворих на простудні захворювання. Приготування їжі відбувалося на фабриках-кухнях, але полонених погано годували. За спогадами одного з бранців, «люди були такі голодні, що з’їли навколо всю траву і випили воду з калюж». На шістьох бранців давали буханку хліба з тирсою, але не кожен день.
Зі свідчень вінничан, а також газети «Вінницькі вісті» за листопад 1941 року відомо, що міська управа неодноразово зверталася до містян, щоб ті допомогли військовополоненим одягом, взуттям, їжею тощо. На допомогу також збиралися кошти.
Варто також згадати, що у таборі був шпиталь для поранених та хворих полонених. У листопаді 1941 р. німецьке військове командування дозволило організувати у місті ще 2 шпиталі, де військовополонені перебували в умовах звичайної лікарні. Один з них розмістили у Вінницькій психіатричній лікарні.
Команда табору перебувала тут до 1 грудня 1943 р. У січні 1944 року шталаг 329, як адміністративна одиниця, був ліквідований.
Батьківщина, яка зреклася своїх синів
Загалом під час Другої світової війни 5,7 млн бійців і командирів Червоної армії потрапили у німецький полон, з яких 3,3 млн загинули. Проте «радянська батьківщина» відмовилася від людей, які принесли жертву заради неї. За наказом Ставки Верховного Головнокомандування № 270 від 16 серпня 1941 року здача в полон розглядалася як дезертирство і «зрада батьківщини». Покарання за це зазнавали не лише військовослужбовці, а й члени їхніх родин: сім'ї командирів і політпрацівників належало арештовувати, а родини полонених солдатів – позбавляти державної допомоги.
Вшанування пам'яті
У провулку Чехова, за гаражним кооперативом, розташований меморіальний комплекс. Він складається із залізного хреста, червоної зірки і поховань страчених військових. На стенді поруч вказано, що у братських могилах знаходяться тіла майже 7,2 тисяч загиблих. Але це лише їх невелика частина. Решту в 2009 році перепоховали під містом Славута Хмельницької області, де створено меморіальний комплекс «Поле пам’яті». А інші досі не ексгумовані та знаходяться під гаражною забудовою.
Матеріали статті:
Табір для радянських військовополонених у Вінниці [Електронний ресурс] // Архів історій українців. – 2023. – Режим доступу до ресурсу: http://surl.li/gwosv.
Батирєва І. Вінницький шталаг 329 та дослідження доль військовополонених / Ірина Батирєва. // Вінниччина в роки Другої світової війни. До 80-річчя початку німецько-радянської війни. – 2021. – С. 71–79.