На добрі справи завжди є час. Так вважає вінницька волонтерка Наталія Хімич, якій вдається поєднувати виховання маленьких дітей та волонтерство.
Про історію волонтерства дівчини днями розповів у своїй телеграм-сторінці Вінницький міський голова Сергій Моргунов.
«З 2018 року жінка, знаходячись у декретній відпустці, стала частиною команди благодійного фонду «Вінниця – комфортне та безпечне місто». Спочатку Наталія разом з однодумцями надавала допомогу переважно пенсіонерам, сім’ям з дітьми, людям з інвалідністю, але з початком повномасштабного вторгнення почала підтримувати вимушених переселенців», - зазначається на сторінці міського голови.
«Вінниця пишається такими відданими та відповідальними людьми, як Наталія Хімич. Дякую за активність та патріотизм», – зазначає очільник громади.
За час, який дівчина займається волонтерством, вона з колегами по благодійному фонду “Вінниця – комфортне та безпечне місто”, надали допомогу тисячам людей. А в самої дівчини - народився молодший хлопчик та підросла донечка, яка, як зазначає Наталія, теж уже охоче допомагає іншим, незважаючи на свій шестирічний вік. Юна волонтерка малювала малюнки військовим, разом з мамою пекла пасочки для них та збирала пакунки для дітей з Балаклії.
«Донька дуже схожа на мене, так само як я з самого дитинства хотіла допомагати іншим, дивлячись як батьки співчувають чужому горю, так і вона, також намагається бути корисною як може», – розповідає Наталія Хімич.
Загалом історія Наталії – це ще один приклад того, що кожен може знайти час для того аби робити добрі справи.
«Одного разу, я почула від знайомої, що потрібні волонтери для видачі благодійної допомоги. Я тоді навіть не задумувалась чи хочу я, єдине питання, яке в мене виникло – чи зможу я це робити... Це був 2018 рік, я була молодою мамою в декреті, тому перш ніж прийняти рішення – порадилась з родиною, рідні мене підтримали, тож я стала частиною команди благодійного фонду “Вінниця – комфортне та безпечне місто, – згадує волонтерка. – З тих пір, я разом з дівчатами почала активно працювати. Іноді це було по кілька годин на день, але іноді, потрібно було затримуватися і на цілий день, і допізна».
Дівчина розвантажує ящики з гуманітарною допомогою, сортує та видає допомогу. У квітні Наталія Хіміч була нагороджена Подякою від Вінницької міської ради та її виконавчого комітету за особистий внесок у збереження суверенітету, зміцнення держави та наближення Перемоги.
«Один з моїх перших спогадів – це коли ми працювали на великому складі, і було дуже багато ящиків з допомогою, які просто літали, так дівчата швидко ними орудували, – згадує волонтерка. – І потім, коли ми вже роздали все, а то були коробки з дитячим харчуванням, почали фотографувати мам з дітками на руках, то на фото були лише самі усміхнені обличчя. Це було дуже приємно. Взагалі, я люблю працювати саме з дитячими наборами. У нас також бувають пакунки-сюрпризи, куди може входити канцелярія, іграшки, чи ще щось.. Потім, коли діти розпаковують їх вдома, батьки нам скидають фотографії своїх усміхнених дітей, від яких ми отримуємо теж масу позитивних емоцій».
Загалом, як зазначає Наталія, допомога, яку надає фонд, є самою різноманітною. Це і продуктові набори, і побутова хімія, дитяче харчування та засоби гігієни, а також ліки, окуляри, милиці, ходунки та візки для людей з обмеженими фізичними можливостями.
«Це все те, чого потребують люди. Спочатку допомогу фонд надавав переважно пенсіонерам, сім’ям з дітьми, людям з інвалідністю, але з початком повномасштабного вторгнення, ми також почали допомагати і вимушеним переселенцям, – каже дівчина. – Пам’ятаю, особливо великі перші хвилі переселенців у березні минулого року з Маріуполя, Харківщини, Луганщини, Донецької області. Багато з цих людей, залишали свої домівки як було, не маючи часу на збори. Тому ми для них ми збирали не лише продуктові набори, а й шукали інші потрібні їм на перший час речі: побутові прилади, постіль, ковдри. А в мене в райцентрі, в бабусиній хаті ми поселили родину з Вугледару. Сім’я там уже живе більше року… Зараз переселенці вже потрохи адаптувались, напевно є розуміння того, що потрібно жити в нових умовах, люди знайшли роботу, обживаються на новому місці, адже ніхто не знає скільки часу ще це все триватиме».
У самої волонтерки війна забрала одного з родичів, який віддав життя за захист нашої держави. На війні також перебувають інші рідні дівчини.
«Зараз, напевно, хотілось би більше чути про допомогу військовим, але, на жаль, багато людей зараз відсторонилися від того, що відбувається в країні, а для багатьох війна так і не почалась, в той час, як хлопцям там – на передовій, надзвичайно важко, – каже Наталія. – Тому, сама донатю по-можливості. І інших прошу – допомагати, хто як може. Адже від тих, хто сьогодні на передовій залежить те, яким буде наше завтра».