У волонтерське коло Катерина Швачій потрапила ще в 2014 році. Тоді вона з іншими волонтерами займалася логістикою і збором допомоги для наших військових на Схід. Сьогодні Катерина – менеджер проектів в ГО “Мольфар” і наразі займається розробкою проекту з умовною назвою “Свій серед своїх”. Він направлений на побудову та відновлення житла для Захисників, а також створення умов для їх самореалізації.
Від викладачки до волонтерки
Серед волонтерів Катерина опинилась волею долі і обставин.
“З 19 до 23 років я викладала в одному з навчальних закладів міста. Події розвивалися так, що взаємодіяла з багатьма правозахисниками, юристами, активістами», – розповідає Катерина. Волонтерка розповідає, що чітко пам'ятає сюжет з новин про побиття студентів на Майдані.
"Була шалена внутрішня тривога і передчуття лихого. Ніби тріснула капсула, у якій я жила. Відчула, що я не там і не тим займаюся. У 2014 році звільнилася і з іншими волонтерами організовувала збір продуктів харчування та одягу для військових, – згадує Катерина. – Ми їздили по селах, люди допомагали чим могли. Досі пам’ятаю, як старенькі бабусі зносили до машини все що мали: діставали закрутки з погребу, рубали домашню птицю. Хто мав – віддавав старі бушлати, кожухи, валянки аби хлопцям в окопах не було холодно, светри з оленями стилю 90-х років". “Коли Катя прийшла до нас в Мольфар, чи не перше, що вона сказала – це щось на кшталт того, що вона конфліктна людина, тому не знає чи підійде, – згадує президент ГО “Мольфар” Юлія Вотчер.
В “Мольфарі” дівчина з 2015 року. Спочатку допомагала сортувати продукти, які відправлялись на фронт, пізніше – стала відповідати за створення нових проектів.
Медична військова логістика та проект igiMED
Як розповідає вінничанка, поштовхом для створення проекту igiMED були волонтерські поїздки на Схід в місця бойових дій. “Ми хотіли розробити програмне забезпечення, направлене на покращення логістики надання допомоги пораненим військовим, – каже Катерина. – Нашим задумом було створити таку собі інтерактивну мапу». Катерина розповідає, що на цій мапі мали відображатись вільні місця та вказуватись, яку саме допомогу можна надати в тому чи іншому закладі. “Ми розробили проект, отримали західне фінансування, написали програмне забезпечення. Нам порадили – перш ніж запускати продукт для зони бойових дій, спочатку відпрацювати його на мирній території, – розповідає Катерина Швачій. – Таким чином, ми створили програмний продукт з назвою igiMED для екстреної медичної допомоги, поліклінік і стаціонару. Навчили роботі з модулями понад 300 лікарів, фельдшерів та диспетчерів. У тестовому режимі впровадили igiMED у Жмеринській станції екстреної медичної допомоги. Завдяки цьому програмному забезпеченню, лікарю швидкої, який виїздив на виклик, достатньо було один раз заповнити спеціальну форму на планшеті. Після чого, у випадку госпіталізації хворого, ця інформація автоматично відправлялась на приймальне відділення і далі. Я керувала цим проектом з 2016 по 2018 роки. В цілому наша ідея була в спрощенні роботи лікарів. Волонтерська група готова ділитися своїм досвідом та сприяти в разі необхідності запровадити таку систему на рівні держави».
“Свій серед своїх”
З 2019 року, як каже Катерина, вона присвятила себе іншому – найважливішому проекту свого життя – синові. Повернувшись з декретної відпустки, зараз вінничанка займається кількома напрямками. Один з них – пов’язаний з муралами. Його мета – популяризувати художників-муралістів, привернути увагу населення до важливих тем за допомогою стінопису. Інший – це проект з побудови та відновлення житла для військових у сільській місцевості.
“Сьогодні гостро стоїть питання адаптації Воїнів до мирного життя. Тому ми зобов'язані створити середовище, де військовий відчує себе своїм серед своїх, – каже Катерина. – Ідеєю однойменного проекту є будівництво житла клубного типу та (або) відновлення існуючого для військовослужбовців та їх сімей, де вони могли б спілкуватися між собою та одночасно мали можливість започаткувати власну справу. Ми пропонуємо робити це у сільській місцевості». Волонтерка розповіла, що розглядаються різні варіанти фінансування: міжнародні донорські чи грантові програми, кредитування з боку держави, залучення будівельних організацій, бізнесу тощо.
“За багато років у свідомості українців закріпився стереотип про те, що у селі немає роботи, жити у селі не модно, у селі немає комфортних умов. Ми стали забувати те, що наша сила – у нашій землі. На цій землі працював мій прадід, її ж бере до рук син. – каже Катерина. – Те, що вона безцінна, вважає мій чоловік і приїздить в село у кожний свій вихідний, щоб працювати. Земля любить бути потрібною. Тішиться, коли її обробляють люди. Земля ховає в собі згадки про наших предків і минулі події. Земля дає силу життя рослинам, які ми вважаємо прекрасними і постимо в інстаграм. То розкіш – стояти ногами на своїй землі. Насправді.”
Як розповідає Катерина, сільська територія дає багато можливостей для відкриття власної справи, це, наприклад, виробництво сублімованої продукції, облаштування грибних теплиць, виробництво сирів, приправ, влаштування пекарень.
"Не слід забувати й про виробництва, які колись працювали на певних локаціях і можуть бути відновлені. Сьогодні ми збираємо інформацію про такі, спілкуємося з старостами територіальних громад та місцевим населенням. Розвиваємо тему облаштування локацій для відпочинку і туризму, – каже волонтерка. – Село має розвиватися.” Катерина зазначає, що кожен з нас має бути вдячним військовим і створювати тут середовище, куди хочеться повертатися і де є перспектива для розвитку.