Чоловік із міста Сарни на Рівненщині, який присвятив усе своє життя благодійності, вирішив долучитися до волонтерського руху вже в перші місяці початку великої війни. Проте згодом він усвідомив, що це недостатньо, і відправився до військкомату, - розповідає BBC.
"Я думав лише про те, що це історична битва. Ми з ними воюємо ні 100, ні 200, а вже 300 років. І, якщо Бог так хоче, щоб я загинув в цій великій боротьбі – я загину з честю", – розповідає Володимир Рудковський.
Кілька днів до того, як чоловік вирушив на фронт, він вперше став батьком. Тож він спостерігав за своєю донькою лише через екран телефону, в короткі перерви між боями під час контрнаступу на Запорізькому напрямку. Напередодні чергового штурму росіян, донька не спала протягом усієї ночі.
"У мене Рада добре спить вночі й не було, щоб вона вночі плакала. І саме в цю ніч була істерика до 4 ранку. Я не розуміла, що твориться з дитям", – говорить дружина.
Жінка, відчуваючи погане передчуття, пише своєму коханому, щоб дізнатися, як він себе почуває. І її здогадки виявляються вірними, оскільки цієї самої ночі він втрачає кінцівку.
"Побратиму, якого рятував – ногу спасли, а мені відрізали".
"Так буває", – говорить командир роти Володимир. Нині він розповідає про це навіть з гумором.
Володимир вирішив пройти процедуру протезування у Центрі НЕЗЛАМНІ. Там розповіли, що військовий брав участь не лише у обов'язкових сеансах реабілітації, а й в усіх додаткових програмах.
Чоловік стверджує, що вже за два тижні він почував себе "як з двома ногами". Наразі він отримав передовий функціональний протез. Проте процес реабілітації триває, і тимчасово його дружина та донька переїхали до Львова, щоб бути поруч з ним.