Дитина галасує, б’ється, нищить іграшки чи ображає інших – це просто "погана поведінка". Часто дитячі прояви агресії свідчать про ті чи інші труднощі, з якими маленька людина не може впоратися самостійно. Що робити батькам? Чому покарання може погіршити ситуацію та які причини дитячої агресії – пояснює психологиня благодійного фонду "Голоси дітей" Яна Віхляєва ТСН.
Агресивна поведінка дитини – це доволі частий запит, і яким батьки звертаються до психологів. А під час великої війни таких звернень лише побільшало. Насправді ж запит, з яким батькам найчастіше треба працювати – це причини, які спонукають дитину до агресивної поведінки. Саме тому сварити дитину за прояви агресії ніколи не варто. Необхідно зануритися глибше.
Часто це захисний механізм, який вмикається як порятунок від сильних емоцій, небезпеки чи особистих невдач. Також це може бути поведінковою моделлю батьків, яку дитина несвідомо переймає.
Отже, пропонуємо виділити чотири справжні причини, чому дитина може "погано поводитися":
1. Агресія як порятунок від емоцій
Дитині через вік або ще погано розвинений емоційний інтелект важко впоратися з сильними емоціями та повноцінно прожити їх. Вона не усвідомлює цього і тому не може попросити про допомогу. Як наслідок – вмикається агресія, дитина неусвідомлено намагається захистити особисті кордони, блокуючи емоції.
Що з цим робити
Боротися з агресією недоречно. Якщо вона виникла, її потрібно навчитися екологічно виражати, щоб дитина не шкодила собі й оточенню. Важливо пояснити, що розсердитися – це нормально, якщо нас хтось образив, несправедливо в чомусь звинуватив чи знецінив. Це природна реакція і не порушення особистих кордонів.
Класичний приклад, коли у дитини хтось намагається забрати іграшки в пісочниці. Намагатися навчити дитину ділитися з іншими в таких обставинах недоречно. Це те ж саме, що запропонувати дорослому віддати комусь свій мобільний телефон чи гаманець.
Завдання батьків – навчити відстоювати власні кордони та не ототожнювати дитину з її емоційними реакціями. Тобто у сина чи доньки не має з’явитися переконання, що вона зла, якщо дратується чи агресує. Це не характер, це реакція на конкретну ситуацію.
Відреагувати на порушення кордонів можна двома способами: словами та діями. Щоб не агресувати через фізичні прояви, дитина має навчитися говорити "ні", коли хтось зазіхає на її простір чи особисті речі. Тобто опанувати екологічне вираження злості. Так дитина засвоїть, що не обов’язково когось бити чи називати образливими словами, щоб захистити себе.
Важливо також поділитися інструментами, які допоможуть трансформувати агресивну енергію. Одна з помічних арттерапевтичних практик – запропонувати порвати кольоровий папір на маленькі шматочки, а потім використати ці клаптики для створення аплікації. Це покаже дитині, як руйнівну енергію можна перетворити на енергію творення, нікому не нашкодивши.
2. Агресія як реакція на небезпеку
Буває й так, що агресивна поведінка – це захист від небезпеки. Тому такі прояви можуть бути пов’язані зі стресом, який переживає дитина. Власне, це одна з причин, чому після повномасштабного вторгнення запитів на пропрацювання дитячої агресії побільшало. Батькам здається, що дитина просто бешкетує. Насправді ж вона потребує психологічної допомоги.
Часом стрес виникає і через взаємодію в родині. Якщо між батьками виникають емоційні сварки, прояви агресії до когось із них, дитина теж може реагувати на це захисною поведінкою. Вона бачить, що хтось із близьких у небезпеці, і не розуміє, як може зарадити. В цьому разі тривога може проявитися через агресію.
Схожими можуть бути наслідки, якщо батьки розлучаються і не пояснюють дитині, як від цього зміниться звичне для неї життя.
Що з цим робити
Найчастіше за цим стоїть конкретний страх. Завдяки довірливій комунікації можна з’ясувати, чого саме боїться дитина, та пропрацювати цю емоцію самому або з психологом.
Наприклад, син чи донька боїться повітряної тривоги. Якщо проговорити цю ситуацію, то виявиться, що насправді це, наприклад, страх втратити близьку людину через ракетний обстріл. І це вже зовсім інший запит. Те ж можна сказати і про розлучення: тут може бути актуальним страх втратити зв’язок із кимось із батьків. Коли ж дитина має більше інформації, рівень тривоги зменшується, а отже, стає менше причин для проявів агресії.
Для дітей різного віку необхідно знаходити свою мову, щоб пояснити стресові ситуації, які відбуваються. Не варто думати, що маленький син чи донька не зрозуміє, й ігнорувати цю потребу в поясненні. Адже тут може критися причина крику, бійок чи бажання щось ламати і руйнувати.
Разом зі спілкуванням можна залучити й тілесні практики. З надмірною тривогою допоможуть впоратися вправи, де задіюється дрібна моторика рук. Це, наприклад, ліплення з пластиліну: легальний простір, де можна руйнувати частинки фігури, відривати, розминати та перетворювати у щось зовсім інше.
З молодшими дітьми взаємодія з тілом може також бути через масаж, погладжування або розкачування м’ячиком.
3. Агресія до світу через злість на себе
Ще одна можлива причина так званої поганої поведінки сина чи доньки – це ситуація, в якій дитина незадоволена собою. Можливо, їй щось не вдається у школі або на секції, є проблеми у спілкуванні з друзями – і вона проявляє агресію, яка насправді спрямована на саму себе.
Буває й так, що дитина бере на себе відповідальність за речі, на які не може вплинути. Дітям часом притаманний своєрідний егоїзм, коли вони думають, що саме через них відбуваються якісь негативні процеси. Наприклад, проблеми в сім’ї чи конфлікти між мамою і татом.
Що з цим робити
В цій ситуації дитина потребує підтримки близької людини і точно не покарання. Складність полягає в тому, щоб з’ясувати, що саме турбує дитину. Найчастіше до підліткового віку дитині складно конкретизувати проблему самостійно і попросити про допомогу. Тут необхідна уважність батьків.
Ставте розгорнуті запитання та уточнюйте, коли дитина каже, що "у школі все нормально". Часто батькам найважливіше перевірити, чи пообідав школяр після уроків та чи зроблені домашні завдання. Натомість щоб дізнатися про емоційний стан дитини, варто розпитати, як пройшов день, детальніше: що сподобалося, що ні, що порадувало чи засмутило. Це ключ до розуміння переживань сина чи доньки.
Побудова довірливих стосунків, у яких батьки не сварять за прояви емоцій, допоможе дитині не боятися ділитися особистими труднощами та хвилюваннями. Вона знатиме, що відчувати злість – це нормально, і зможе проговорити цей стан із мамою або татом, не блокуватиме негативні емоції.
Для дошкільнят і молодших школярів можна використати метод казкотерапії. Це техніка, в якій ви разом вигадуєте розвиток сюжету (в інтернеті легко знайти шаблони для таких вправ). Залежно від того, які проблеми дитина ставить перед головним героєм або яких антигероїв змальовує, можна зрозуміти, що її турбує в реальному житті. Завдяки перенесенню на казкових персонажів дитині набагато простіше поділитися проблемами.
4. Агресія як віддзеркалення батьків
Важливо й те, чи володіють батьки навичкою екологічно виражати злість. Адже саме їхню модель поведінки найчастіше наслідують діти. Тому часом пропрацювання агресії дитини починається із роботи з батьками. Можливо, в сім’ї вирішення конфліктів відбувається через пряму агресію і дитина переймає це як норму взаємодії.
Якщо це не змінюється, робота психолога не матиме сенсу, адже дитина щоразу повертатиметься у середовище родини, де діють старі правила. Тому отримуючи зауваження від вчителів про те, що дитина у школі кричить на однокласників, спочатку варто задуматися, чи не принесла вона цю рольову модель з дому.
Що з цим робити
Якщо це дійсно так, варто переглянути взаємодію в родині. Лише тоді син або донька може навчиться по-іншому поводитися з однолітками. Приклад мами й тата впливає на дитячу поведінку чи не найбільше.
Важливо, коли батьки можуть поділитися власним досвідом проживання сильних емоцій. Поясніть, що теж були в такому стані, коли хочеться накричати чи образити когось. Можливо, це ставалося на роботі, коли хтось із колег знецінив вашу роботу або висунув несправедливі претензії. Поділіться з дитиною, як ви вийшли з цієї ситуації, обговоріть, які наслідки могла би мати словесна чи фізична агресія на подальші стосунки з колегами. Так дитина зможе практично побачити, чому екологічно відстоювати кордони – краще рішення.
Такий підхід більше відгукнеться старшим дітям, підліткам, яким простіше оцінити ситуацію з дорослого життя та подискутувати про неї.
Молодшим можна розповісти про те, як із деструктивним бажанням все нищити допомагає хвилина лупцювання подушки чи перемикання на якусь фізичну активність. Це можуть бути спорт або танці.