Українські військові теж відчувають апатію, страх та агресію через війну, пише ТСН.
При батальйонах створені групи контролю бойового стресу, які мають стежити за моральним станом військових, підтримувати й надавати психологічну допомогу. Приїжджати до підрозділів такі групи мають щодня.
Як психологи допомагають воїнам
Знімальна група ТСН приїхала на околиці Бахмута. У звичайній хаті на околиці міста тут є кімната, яка для бійців 17-ї танкової бригади стане центром психологічного розвантаження після важких боїв. Тут вони зможуть просто поговорити з психологами.
Сьогодні група контролю бойового стресу – це Настя, Тетяна та Анатолійович. Тут зібрали вісьмох солдатів і сержантів – тепер можна не стримувати емоції і розповісти, що болить.
Психологи та бійці один одного добре знають – бачаться чи не щодня. Хтось же має приходити та нагадувати – ти вмієш і маєш право бути щасливим, навіть коли ти застряг у війні.
В героїчних розповідях про війну зазвичай про це не заведено говорити – про апатію, страх та агресію – часто до самого себе. Спілкування із психологами триває близько пів години, але найскладніші розмови відбуваються наодинці.
"У нас тут, як дорослий дитсадок. Десь когось треба пожурити, десь когось похвалити. Ну всі ми тут розуміємо, що ми не можемо тут на когось кричати або щось таке робити. Бо невідомо, сьогодні ти можеш на нього накричати, а завтра ти не зможеш перед ним вибачитися", – кажуть психологи.
"Війна людей з'їдає" – командир роти
Командир роти на псевдо "Грек" розповідає – ці невидимі рани дуже важко даються всім.
"Зараз позиційна війна, вона трохи людей з'їдає. Тобто це вже такі якби страшні воєнні будні. І вони з кожним днем, як сніжником, накоплюються все більше і більше", – каже "Грек".
Психологам теж непросто
ТСН запитала у психологині Тетяни, як допомогти та підтримати військових, у яких до всього й рідні в окупації. Це питання для самої дівчини виявляється занадто важким.
"Донька, мама, тато були в окупації. Мати загинула", – каже Тетяна.
Психологиня розповідає, що зараз для неї найважливішою є донька, яка пів року прожила в окупації та зараз навчається у Тернопільській області.
Начальниця групи бойового стресу Анастасія в армії вже три з половиною роки, пройшла з батальйоном бої і має важкі контузії. Втрачала друзів, проживала втрати, але вперто їде до бійців, бо хтось має зазирати їм в очі. Анастасія каже, що зараз вона з бійцями, як одна родина, хоча їй теж непросто.