Традиційна вишита сорочка села Клембівка Ямпільського району Вінницької області давно відома у світі. Ще за царських часів її представляли на міжнародних виставках, створили навіть фабрику «Жіноча праця», яка проіснувала до 1993 року. Зараз тих, хто вміє вишивати складні геометричні орнаменти і пам’ятає, що вони означають, лишилось зовсім небагато. Відродити давнє мистецтво і показати його всьому світові забажали активні дівчата з Етномайстерні «Коло». А ці завзяті панянки, якщо вже за щось взялись, то роблять це з усією увагою до деталей, а потім не менш яскраво презентують.
Майже рік дослідниці займались розгадуванням клембівської вишивки. За цей час вони кілька разів відвідали унікальне село і змайстрували та вишили сорочки, хоча до того не всі уміли тримати голку в руках. Нещодавно ГО «Етномайстерня Коло» продемонструвало проект з дослідження і відтворення традиційної жіночої сорочки села Клембівка.
Переказують бувальщину, що коли вперше побачили клембівську вишивку за кордоном, то просили «прислати ті диво-машинки, що можуть вишивати таку красу». Вже на початку ХХ століття у селі працювала артіль, потім фабрика. А зараз у селі щороку у серпні відбувається фестиваль народної творчості «Мамину сорочку пригорну до серця». Клембівська вишивка – це те, чим ми, подоляни, можемо презентувати себе в світі!
«Ці сорочки такі тендітні й вишукані, настільки ювелірно зроблені! Раритетні сорочки ми бережемо. А пробуючи відтворити давнє ремесло ми беремо сучасну домоткану тканину і сучасні нитки, але вповні намагаємось дотримуватися духу традиційної вишивки. Так ми спробували відшити клембівські сорочки власноруч», – розповідають дівчата з «Коло».
Потрібно сказати, що крій жіночої клембівської сорочки суттєво різниться від традиційного крою подільської жіночої сорочки способом з’єднання рукава із станком. «Ці сорочки настільки ідеально зшиті, що коли їх вивертаєш, бачиш що там всі шви сховані. Наскільки ж все продумано! Але ж і зшивались сорочки вручну, ми то вже збирали деталі машинкою, адже це дуже кропітка праця», - продовжує розповідати Анастасія Фоміна.
«Окремо кроїться горловинка сорочки і перед, саме на цих елементах є вишивка. Потім збираються складочки, закладаються згини, а тоді зшиваються частини сорочки закритим швом. А вшивання рукава – ще один складний процес. На моїй сорочці вкорочений рукав для роботи по господарству, а ось святкова сорочка і вона по низу рукава має таку деталь, що зветься «пшеничка» – це такий хитрий спосіб оборочок, які стають еластичними, хоча робляться бавовняною ниткою. Ми дуже довго намагались опанувати цей спосіб!» – діляться захопленням жінки показуючи власноруч вишиту сорочку.
«Наприкінці все вивертається і зашивається отвір, таким чином, що підкладочка закривала геть усі шви. Ви ж уявіть як вони все це шили! Світла не було так багато і ще чимало роботи по господарству, але ж завжди знаходили час на цю красу!», – емоційно розповідають щиро захоплені своєю справою дівчата з «Етномайстерні Коло».
Вірна назва презентованого виробу – сорочка «на гестці з квіткою». По іншому ще іноді кажуть «сорочка з буквами». Складні, геометричні, вишиті класичною для Східного Поділля низзю, орнаменти клембівських сорочок у давнину вміли «читати»: «Раніше вишивальниці вписували сюди знаки-побажання, індивідуальні для кожного, слова-обереги. Такі сорочки передавались у спадок. Ось це квіточка на грудях і ніби її стебло по поличці сорочки, але однакових двох не знайти, кожна кодувалась для власника окремо», – розказує Наталя Сентемон. «Ці орнаменти відомі вже багато сотень років і сьогодні цінуються як елементи національної культурної спадщини. Мистецтво клембівської вишивки й зараз живе і ми прагнемо його відродити, саме для цього ми створили наш проект, яким займались впродовж цілого року!»
А потім була інша, пісенна частина презентації, коли фольклорний колектив «Мокоша» заспівав пісні, що традиційно супроводжували святкові обряди Східного Поділля. Голосисті дівчата полонили присутніх співом! В душі у кожного, хто потрапив на цю презентацію «Код клембівської квітки», з’явилось відчуття відродження чогось рідного і забутого, чогось, що необхідно пам’ятати, щоб постійно живитись тою красою і естетикою, що подарували нам предки. У вишиванках, у піснях й обрядах, у мові й звичаях, в усьому.