Обпалені руки, тулуб, обличчя, до кісток обпечені голова та нижні кінцівки... Довготривала кома, дві зупинки серця, понад 30 операцій, до 100 наркозів, які допомагали долати нестерпний біль, видалення ока та ампутація пальців лівої кисті, загроза ампутації лівої руки та правої ноги, 4 місяці в реанімації, два з яких – на апараті штучної вентиляції легень. Літри перелитих компонентів крові.
Навідник-оператор гармати Т-64 старший солдат Дикун виконував бойове завдання, коли російські окупанти почали масований артобстріл. Вибух – воїн дивом евакуювався із палаючої машини.
Про це повідомили в Командуванні Медичних сил Збройних Сил України.
Івана стабілізували на попередніх етапах евакуації, після чого перевели до одного із медзакладів на Вінниччині. У нього було важке поєднане комбіноване поранення – опіки верхніх та нижніх кінцівок, обличчя, голови, забій головного мозку, перелом кісток склепіння та основи черепа, перелом щелепи, проникаюче поранення черевної порожнини, осколок в тазу, множинні рани м’яких тканин.
Життя Захисника почали рятувати, без перебільшення, всі фахівці закладу: реаніматологи, нейрохірурги, комбустіологи, хірурги відділення хірургічної інфекції, психологи, терапевти, реабілітологи, кардіологи та інші, тобто спеціалісти всіх напрямків, які існують в сучасній медицині.
У момент надходження до шпиталю хлопець перебував у медикаментозній комі.
«Перші перев’язки Івана тривали до 2 годин, їх виконували 3 бригади хірургів, – розповідають нейрохірурги закладу на чолі із начальником відділення Анатолієм Гайструком. – Прогноз на життя був песимістичний».
«Ваня близько двох місяців був підключений до апарату штучної вентиляції легень, стільки ж часу ми годували його через зонд та вводили відповідні препарати внутрішньовенно. Кілька разів хлопець був на межі, його стан погіршувався до критичного – зупинки серцевої діяльності, – до розмови долучаються анестезіологи-реаніматологи, зокрема і очільник клініки Андрій Корсун. – Він переніс дві клінічні смерті, під час однієї з них ми 5 разів проводили дефібриляцію, і, скажу відверто, у випадках, коли доводиться вживати подібних заходів, лікарі здебільшого не досягають позитивної мети. Під час лікування нашим завданням було дати людині сили витримати тривалий важкий період за допомогою медикаментів та внутрішніх резервів організму. На щастя, дії лікарів та внутрішня жага Івана до життя, шалена підтримка близьких і побратимів, а в чомусь – і зовнішні сили, створили чудо».
На фоні загальних проблем у пораненого розвинувся тромбоз магістральних судин лівої верхньої кінцівки, тож постало питання ампутації лівої руки. Після боротьби за її збереження забрали лише пальці. Також боролись лікарі і за праву нижню кінцівку, яку в підсумку вдалось врятувати. На жаль, не вдалось врятувати праве око, яке було пошкоджене через важкий опік.
Окрім того, у Івана тривалий час був порушений показник цукру в крові, розвинулась резистентність до антибіотиків. Завдяки величезній роботі анестезіологів і ці проблеми були подолані.
Величезну роботу медики провели і щодо відновлення психоемоційного стану Івану.
До реабілітаційної клініки Іван Дикун перевівся в свідомості, із відновленими комунікативними навичками – хлопець почав говорити, усміхатись, реагувати на співбесідників. Хірурги закладу привели його рани до того стану, коли можна проводити пластичні оперативні втручання, та закрили всі дефекти.
«Цей медичний заклад став другим місцем його народження. Ми були біля Вані зранку до ночі, бачили титанічну працю медиків, – говорить Вікторія. – На кожен наш дзвінок вони відгукувались у будь-який час доби. Жодного разу нам не відмовили, якщо щось нас насторожувало, все нам пояснювали. Весь медичний персонал нас підтримував. Лікарі створили диво. Ми навіть відмовились від пропозиції командування «Азову» їхати на лікування за кордон, адже бачили величезний прогрес тут. Ми повік вклоняємось перед цими людьми, - каже мама врятованого військовослужбовця».