На сцену хлопець виходить у розтягнутій кофтині та без взуття, в руках лише вірна подруга гітара, з інструментів вона та голос. Атмосфера теплих дружніх посиденьок на кухні складається сама собою, коли простий хлопець Максим співає у напівтемряві пісню про «моє найгірше побачення з дівчиною Лесею».
«Мало» – тому, що це вимушений музичний мінімалізм (сам і з гітарою). І він не почувається музикантом (та й порівняння з Бобом Діланом набридли), а просто відчуває свій обов’язок поділитись піснями з людьми, хто погодиться їх слухати. У нього дивний полтавський акцент та вища філософська освіта в анамнезі, а ще кілька нерозділених кохань, кожне з яких народило пісню. «Коли все добре у відносинах, вони мене чомусь не надихають», – каже хлопець, який прагне знайти свою справу життя і не впевнений ще до кінця, що музика це справді його.
Для поціновувачів діамантом у його шансонетах є наспівані під гітару вірші поетів Розстріляного Відродження (Юліана Шпола та Михайля Семенка). Очікується ще пісня на вірші Майка Йогансена та власні пісні вже не лише про кохання.
А тим часом у вінницькому молодіжному центрі «Квадрат» збирається принаймні кілька десятків любителів його простих і справжніх пісень. І співати Максим може не лише про кохання, але й про всі ті речі, що можуть турбувати молодого хлопця: нестача грошей, непорозуміння з дівчатами, вплив алкоголю, існування кліше про «справжнього чоловіка». Все то з іронією, самокритично і відважно щиро. Такий от український бард по-новому.
«Якщо народяться ще пісні, то я їх виконуватиму», – обіцяє Максим і презентує нові гастролі з настанням весни, бо поки, для киянина, Вінниця найзахідніша точка де він був. Він кожному бажає знайти себе і слухачі щиро бажають йому того ж у відповідь.