Громада Вінниці щодня проводжає та зустрічає захисників України з підступної та кровоплитної війни з сусідом-окупантом – росією. Особливо тяжкий біль відчувають матері полеглих Захисників. Щоб побороти відчай та продовжити справу синів, вони об’єднуються.
Вінничанка Вікторія Колмикова, мати загиблого у Маріуполі 20-річного «азовця» Романа Колмикова, вважає ідею об’єднання таких як вона не тільки «ліками», а й сенсом. Вінничанка організовує виставки, проводить заняття для дітей, на яких розповідає про подвиги наших захисників, а також намагається допомогти таким як сама – матерям, сини яких віддали життя за Україну, залучити їх до реабілітації, громадській діяльності.
В ексклюзивному інтерв’ю виданню «NaПарижі» Вікторія Колмикова зауважила, що, втративши найсокровенніше, для жінок перед усім важлива повага, шана, пам’ять про їхніх синів.
Виставки як спосіб розповісти світові про подвиг
Однією з ініціатив Вікторії Колмикової стала організація виставок, які розповідають про загиблих воїнів. Спочатку вона представила проєкт про 12 полеглих «азовців»-вінничан, а згодом, разом із Вірою Литвиненко, відкрила експозицію з 182 фотографій бійців у Краєзнавчому музеї. Зараз виставки подорожують містами України, знайомлячи людей з історіями героїв та подіями у Маріуполі.
«Я хотіла показати, які мужні матері наших захисників, як вони розуміють своїх дітей і продовжують боротися за ідеали, за які загинули їхні сини. Майже кожна мама сьогодні – це волонтер або громадський діяч. Вони допомагають воїнам, які повернулися з фронту, організовують акції на підтримку полонених, активно займаються громадськими ініціативами», – розповідає Вікторія Колмикова.
Ідея донести правду за кордон
Вікторія має на меті показати світові правдивий образ українського народу. Вона планує представити виставку «Душа в місті Марії» за кордоном, зокрема в Італії, де українська громада та місцеві жителі прагнуть краще зрозуміти Україну та її боротьбу.
«Під час перебування в Італії я познайомилася з місцевими жителями, які щиро цікавилися нашою історією. Деякі казали: «Ви для нас герої», пояснюючи, що не змогли б віддати життя за свою країну. Водночас там є й такі, хто вважає, що їм мають допомагати, ніби їм щось винні. Я хочу показати, наскільки ми – українці – інші. Ми не просимо допомоги, ми боремося», – пояснює пані Вікторія.
Вшанування пам’яті та ініціатива нагороди для матерів героїв
На Вінниччині створено Раду родин загиблих захисників при міському голові, яку очолила Вікторія. Основна мета – врахування бачення рідних загиблих у питаннях соціальної підтримки, меморіалізації, патріотичного виховання. За цей період вдалося налагодити комунікацію з міською владою та створити сайт пам’яті.
Одним із важливих проєктів стала ініціатива нагороди для матерів героїв.
«Через кілька років після втрати матері змушені повертатися до буденного життя, але їхня біль нікуди не зникає. Ми хочемо, щоб суспільство пам’ятало про їхню жертву та відзначало їхню силу», – наголошує Колмикова.
Громадська підтримка родин загиблих
Рада родин займається також вирішенням побутових проблем: від ремонту меблів для самотніх матерів до організації культурних заходів для дітей загиблих воїнів.
«Іноді запити бувають складними, наприклад, родини просили забезпечити транспортне сполучення до кладовища. Ми пояснювали, що простіше організувати мікроавтобус для десяти родин на певний день, ніж запускати новий маршрут громадського транспорту», – ділиться Вікторія.
Зцілення через творчість
Один із проєктів Ради – «Зцілення творчістю», де матері загиблих воїнів беруть участь у художніх та психологічних практиках. Це допомагає їм впоратися з втратою та знаходити нові сенси в житті.
«Ми організували зустріч, де матері мали можливість через творчість висловити свої почуття. Деякі жінки спочатку відмовлялися брати участь, а потім зізнавалися, що це стало для них порятунком. Одна з матерів сказала: «Мій син навчив мене жити» – і це найбільше, що ми можемо зробити для їхньої пам’яті», – розповідає Вікторія.
Етичне питання увічнення пам’яті
Окремою темою залишається питання пам’ятників та муралів. У Вінниці виникли дискусії щодо того, як правильно вшанувати пам’ять героїв. Вікторія переконана, що важливо не змагатися за меморіальні знаки, а зберігати єдність у суспільстві.
«Не можна вимірювати подвиг розміром пам’ятника. Головне – це традиція та культура шанування. У деяких родинах є скромні матері, які ніколи не вимагатимуть муралу для свого сина, але це не означає, що він менш гідний пам’яті», – зазначає мати Захисника.
За словами Вікторії Колмикової, головна мета – збереження пам’яті про кожного героя та підтримка тих, хто втратив найдорожче.
Джерело: Видання “На Парижі”