В ексклюзивному інтерв’ю виданню "На Парижі" Вікторія Колмикова, мати загиблого в Маріуполі "азовця" Романа Колмикова, розповіла про ключові ініціативи, спрямовані на підтримку родин загиблих воїнів, важливість пам’яті та поваги до матерів героїв, а також висловила свою думку щодо суперечливої теми муралу у вінницькій школі №32.
Ініціатива нагородження матерів героїв
За словами Вікторії, однією з ключових ініціатив стало заснування нагороди для матерів загиблих воїнів. Вона наголошує, що втрата дитини – це не просто особисте горе, це жертва, принесена заради майбутнього країни. Проте суспільство не завжди розуміє, що такі жінки заслуговують на особливу повагу та підтримку.
"Через два-три роки після втрати матері можуть зняти чорну хустку, але рана в серці залишається назавжди. Їм потрібне не співчуття, а шана та повага. Вони віддали найдорожче – своїх синів. Саме тому ми ініціювали нагороду, аби суспільство пам’ятало про їхній подвиг."
Вшанування пам’яті захисників та робота Ради родин загиблих
Як очільниця Ради родин загиблих при міському голові Вінниці, Вікторія Колмикова активно займається питаннями увічнення пам’яті загиблих. Одним із важливих проектів є створення електронного "Сайту пам’яті", який збере історії вінничан, що віддали життя за Україну. Також організовуються виставки, пам’ятні вечори та заходи для дітей, щоб розповісти їм про подвиг захисників.
"Ми не маємо права допустити, щоб імена героїв забувалися. Увічнення пам’яті – це не лише меморіали, це й робота з молоддю, формування правильного ставлення до подвигу наших воїнів."
Дискусія навколо муралу у 32-й школі
Однією з найбільш дискусійних тем стала ініціатива створення муралу на стіні вінницької школи №32, де навчався її син Роман Колмиков. Вікторія розповіла, що з 2014 року цю школу закінчили 17 загиблих героїв, але пропозиція стосувалася муралу лише одному з них, що викликало неоднозначну реакцію серед інших родин.
"Жодна родина не заперечує необхідності вшанування пам’яті, але коли на одній школі хочуть створити мурал для одного, а решту імен навіть не згадати – це викликає питання. Це не питання суперництва, це питання справедливості. Чому б не створити загальну стіну пам’яті, де будуть всі? Чи не логічніше назвати вулицю на честь усіх захисників Маріуполя, а не виділяти когось одного?"
Вона наголошує, що ситуація, що склалася, стала наслідком недостатньої комунікації між родинами загиблих та ініціаторами проекту. За її словами, важливо враховувати почуття всіх родин і знаходити компромісні рішення, які об’єднають, а не розділятимуть громаду.
"Якщо в будинку, де жив герой, роблять мурал, то його родина спочатку обходить сусідів, отримує їхню згоду. Чому ж у випадку школи цього не зробили з іншими родинами загиблих випускників? Ми не проти вшанування пам’яті, але хочемо, щоб це було зроблено з повагою до всіх."
Підтримка матерів та психологічна реабілітація
Крім громадської діяльності, Вікторія Колмикова разом з іншими матерями реалізує програми психологічної підтримки, де жінки, які втратили дітей, можуть знайти віддушину у творчості та спілкуванні. Одним із таких проектів став "Зцілення творчістю", який допомагає матерям через арт-терапію впоратися з болем.
"Матері, які втратили синів, самі можуть підтримати одна одну краще за будь-якого психолога. Ми не лише говоримо про втрати, ми навчаємося жити далі, трансформуючи біль у щось конструктивне. Наші зустрічі допомагають відчути, що ти не одна."
Заключення
Історія Вікторії Колмикової – це приклад сили, витримки та відданості пам’яті загиблих героїв. Її ініціативи, зокрема нагорода для матерів, виставки, заходи з патріотичного виховання та дискусія щодо справедливого увічнення пам’яті захисників, мають величезне значення для суспільства. Її головна мета – щоб про подвиг загиблих воїнів пам’ятали не лише їхні родини, а й вся країна.