У стрічці соцмереж — усміхнені немовлята, світлі кімнати, чашка кави в руці мами, яка, здається, все тримає під контролем. Красива картинка. Зручна для гортання. Але між цими фото — реальність. Та, яка не влізає в рамку Instagram. Бо мама — це не про фото. Це про глибину. І часто — про мовчання.
Це не історія про скарги. Це про те, про що зазвичай мовчать і про що варто говорити — хоча б у День матері.
Мовчить, бо не звикла скаржитись
Коли у дитини гарячка, а в тебе самої болить усе тіло — ти не хворієш. Ти «тримаєшся». Бо хтось має дати ліки, хтось має не заснути над ліжком, коли о третій ночі знову починається плач. Вона не каже, що втомилася. Мовчить — і діє.
А потім малюк обіймає її своїми ручками — і знову легше. І цього вистачає, щоб продовжити.
Мовчить, бо боїться бути неідеальною
Бувають моменти, коли вона стоїть у ванній, тримаючись за ручку дверей — просто щоб побути п’ять хвилин на самоті. Не тому, що не любить. А тому, що виснажена від нескінченного «мама, мама, мама».
Але вона не скаже це вголос. Бо «що подумають». Тому — усмішка. І далі по колу. Та саме у ці хвилини вона вчиться приймати себе. Неідеальну. Але справжню.
Мовчить, бо завжди винна
Захворіла дитина? Винна. Увімкнула мультики, щоб просто посидіти в тиші? Винна. Не витримала і підвищила голос? Знову винна. Цей внутрішній суд безжальний. І мама рідко виграє.
Але саме ця провина — знак того, як їй не все одно. Бо кожного дня вона прагне бути кращою. Не для звітності. Для нього — для найріднішого.
Мовчить про тіло, яке не впізнає
Після пологів вона довго шукає себе. Не лише в тілі — у відчуттях. Дивиться в дзеркало — і не бачить ту, що була. А коли всі довкола кажуть, що «мати — це щастя», якось ніяково зізнатись, що тобі боляче. І сумно. Тому мовчить.
Але щодня робить крок до себе нової. І поступово бачить у цьому тілі не втрату, а шлях.
Мовчить про страх
Вона боїться. Що щось зробить не так. Що не зрозуміє, коли дитині буде зле. Що не дасть достатньо — любові, знань, тепла.
І все ж вона щодня встає. Варить кашу. Гладить сорочку. Читає про температуру й дитячі прививки. Це не героїзм. Це — будні. Але саме вони тримають цей світ.
Мовчить про самотність
У дитячому сміху — радість. Але після — тиша. Іноді — глуха. Декрет ізолює. Розмови стихають. Друзі чекають, коли ти повернешся «в ритм». А поки — ти мовчиш. І навіть не завжди розумієш, як сумуєш за собою з минулого.
Та потім — маленькі пальці хапають твою долоню і ти відразу розумієш, навіщо все це.
Материнство — не про картинку. А про глибину
Справжнє материнство — це не фотосесії й «все встигаю». Це про тишу, яка іноді кричить. Про втому, яку ніхто не бачить. Про силу, яка не потребує гучних слів. І про любов — таку глибоку, що змінює людину назавжди.
За мовчанням часто ховається прохання про допомогу. Але мама так рідко дозволяє собі просити. Тому важливо бачити й чути — не тільки дитину, а й її. І бути поруч — не лише на свята.
У переддень Дня матері хочеться сказати: Ми бачимо тебе. Не лише як маму. А як жінку, яка тримає цей світ на плечах. Дякуємо тобі не за «відмінно впоралась». А за те, що є. Жива. Вразлива. Неймовірно сильна. І безмежно любляча.
Читайте також:
Що подарувати мамі на День матері: душевні ідеї, які не потребують великих витрат
Як зробити День матері незабутнім, навіть якщо ви далеко: креативні ідеї для привітань