Час від часу, закручуючись у вирі щоденних турбот, дедлайнів і важливих рішень, ми подумки повертаємося туди, де все було простішим. У дитинство. У ті дні, коли найбільшим страхом було те, що мама більше не випустить надвір, якщо зайдеш додому попити води.
У дорослому житті часто не вистачає саме тієї простоти. Але є речі, які залишаються з нами назавжди — мамині слова, мамина турбота, мамина мудрість.
Сьогодні, у День матері, хочеться нарешті знайти час і спробувати висловити те, що так важко сказати вголос. І нехай це не лист. Нехай це буде просто запис у щоденнику. Але щирий — до останнього рядка.
Витяг з щоденника уже дорослої доньки
Вечір (Дата).
Неймовірно важка нарада. Вкотре переконуюсь: зрозуміти «хочу так, але не факт, що саме так» — окремий вид мистецтва. Стільки років працюю, але й досі не навчуся спокійно ставитися до цієї розмитості.
І от, поки йшла додому, згадалося: якось я прибігла до мами в сльозах, бо так сильно чогось хотіла — але не знала, чого саме. І що найдивніше — вона розуміла. Пропонувала щось, і це справді виявлялось «воно». Як їй це вдавалось?
Тепер я — доросла. З ключами від квартири, з рахунками, які потрібно сплачувати, і з кавою в термочашці замість ранкового какао. Але в пам’яті — досі та сама дівчинка з «хвостиками», що нишком бере цукерку, поки мама варить суп.
Як вона усе встигала? Вранці — підняти нас, знайти другу шкарпетку, вкласти сніданок у контейнер, при цьому не запізнитися на роботу. А ввечері — вислухати наші «вона перша почала», допомогти з домашнім, бути поруч.
Я, чесно кажучи, після одного офісного дня хочу просто лягти і дивитися в стелю. Іноді здається — вона була надлюдиною.
Мені хочеться подякувати їй за все. Але слова не підбираються. Можливо, тому, що справжню вдячність складно вкласти у фрази. Вона — глибша. Така, яка говорить за себе навіть без слів.
Я пам’ятаю:
Як вона терпляче мовчала, коли я ображено грюкала дверима, бо не дозволила гуляти до десятої (цікаво, чому?).
Як змушувала вдягати шапку. І тільки в тридцять я зрозуміла, що це мало сенс.
Як, почувши в слухавці: «Так, мам, я поїла», одразу знала — я перекусила щось нашвидкуруч і йду далі працювати.
Я почала ловити себе на думці, що повторюю її фрази. Кажу комусь: «Ще згадаєш мої слова» — і вмить згадую: так, це було в мами.
З віком усе чіткіше розумію: мама — не супергероїня. Вона — людина, жінка, яка теж мала право на слабкість. Але завжди знаходила силу бути сильною — для нас. Бо мама — це більше, ніж просто близька людина. Це стан. Це тиша, яка заспокоює. Це дім.
І як би не змінювалося життя, скільки б не було турбот — туди, де мама, завжди хочеться повертатися. Бо саме там усе правильно. Навіть якщо нічого не сказано вголос.
Привітання від редакції MyVin
У це тепле та зворушливе свято команда MyVin щиро вітає всіх мам! Дякуємо вам за безумовну любов, нескінченну турботу і терпіння, якому немає меж.
Бажаємо вам міцного здоров’я, душевного затишку та вдячності від дітей — не тільки у святкові дні, а щодня. Ви — головна опора у житті кожного з нас.
Дякуємо, що ви є.
Читайте також:
Що подарувати мамі на День матері: душевні ідеї, які не потребують великих витрат