Нещодавно пані посол Канади в Україні Наталка Цмоць здивувала багатьох: на своєму зап’ясті вона зробила тату з логотипом жіночого партизанського руху «Зла Мавка». Цей крок викликав хвилю обговорень — від захоплення до щемкого відчуття глибини, яку несе цей символ.
У короткому підписі в Instagram Наталка пояснила: тату — це жест солідарності з жінками, які чинять опір російській окупації на тимчасово непідконтрольних територіях України. Але за цим — не лише політичний жест. Це історія, коріння якої простягається глибше, аж до української міфології, болючої сучасності і особистої родинної пам’яті.
Хто така «Зла Мавка»?
Щоб зрозуміти силу цього символу, треба спочатку згадати, ким була Мавка в українській традиції. Мавки — це духи молодих дівчат, які померли передчасно. Вони — вічні, невидимі, сумні й водночас вабливі істоти, які живуть у лісах. Але на відміну від класичної, ніжної мавки з «Лісової пісні» Лесі Українки, «Зла Мавка» — це образ трансформації болю на спротив.
Жінки на окупованих територіях стали тими «мавками», які живуть у тіні, але не зламались. Їхній гнів не руйнує — він спрямований, чіткий, впевнений. Їх не видно, але вони всюди. Їх бояться окупанти, бо ці жінки вміють перетворювати щоденну реальність на пастку для ворога. Саме вони стали символом партизанського руху, який з’явився у 2023 році в Мелітополі.
Символіка тату
На татуюванні Наталки Цмоць — лаконічний, але насичений сенсами логотип: трикутник і стилізоване сумне сонце.
Трикутник — це не лише геометрична фігура. У багатьох культурах він символізує жіноче начало, землю, силу й рівновагу. У цьому випадку — це ще й знак спротиву, що тримається на трьох опорах: страх, який перетворено на силу; біль, який став паливом; і любов до землі, яка змушує діяти.
Сумне сонце — образ втрати, яка не зламала. Воно не гріє, але світить. Це сонце, яке бачать жінки в окупації щодня — крізь біль, смерть, обстріли. Але також і символ того, що навіть у темні часи є світло, яке можна нести в собі.
Цей жест від пані посол — більше, ніж тату. Це заявка: українська боротьба — не лише про території, а й про жінок. Їхню силу, яку часто недооцінюють. Їхню незламність, яку не завжди видно. І їхню присутність, яку відчувають навіть окупанти.
Особиста історія пані Наталки
Наталка Цмоць має українське коріння. Її дід, Костянтин Цмоць, був членом ОУН. Після його загибелі у 1944 році її бабуся з сином емігрували до Канади. Вже в іншому поколінні Наталка повернулась до землі своїх предків — тепер як офіційна представниця Канади, країни, яка стала прихистком для української діаспори.
Її кар'єра — це 30 років роботи з Україною. Але це тату — вже не кар’єра. Це вибір серця. Це голос, який чують і ті, хто зараз в окупації, і ті, хто бореться за свободу кожного дня.
Реакція жіночого руху
«Зла Мавка» відповіла просто і щемко:
«Просто уявіть!!!!! Не слухайте нікого! Ваші дії дуже важливі й ось так сильні жінки цього світу вас підтримують і вірять в вас. Люблю кожну й обіймаю».
Це, певно, найсильніший зворотний зв’язок, який можна отримати.
Татуювання може бути просто прикрасою. А може — обітницею. Молитвою. Сигналом. У випадку Наталки Цмоць — це все разом. І трохи більше.
Бо «Зла Мавка» — це не лише логотип. Це вже архетип сучасної українки.
Читайте також:
Вовки — тварини, які ніколи не дозволять невігласу вести зграю
Як штучний інтелект бачить карту України — і де на ній Вінниця