Сьогодні, 30 серпня, у Вінниці відбулася мирна акція та хода до площі Шевченка на підтримку родин безвісти зниклих військових, цивільних і дітей. Учасники вшанували пам’ять Героїв та поклали квіти до меморіалу біля “Прапору Надії”.
Про це Суспільному розповіла координаторка об’єднання родин зниклих безвісти та полонених 120 ОБрТрО Тетяна Майструк.
Родини героїв, чиї долі досі невідомі, разом із небайдужими містянами зібралися о 13:00 біля Вежі на Європейській площі. Вони стояли з портретами своїх рідних у руках, прапорами та тематичними табличками.
“Ми нагадуємо, що вони не забуті”
“Ми організували цю акцію, щоб нас почули. Щоб нагадати: зниклі безвісти не забуті. Війна триває, кількість родин зростає. Росія не підтверджує полонених, і багато хто досі має статус “зниклий безвісти”, навіть коли є відомості про полон. Ми виходимо, щоб говорити за них”, — сказала Тетяна Майструк.
За її словами, важливо також нагадувати про Бахмут та інші гарячі точки, де досі невідомою залишається доля багатьох захисників.
“Мій чоловік зник у Бахмуті у березні 2023-го. 16 березня був останній дзвінок від нього. Вночі їх відправили на позиції, і більше зв’язку не було. Потім дізналися, що він був важко поранений, але через обстріли його не змогли евакуювати”, — розповіла Тетяна Майструк.
Серед учасників акції була і Анна Мазур, дружина безвісти зниклого Антона Мазура. Жінка розповіла, що її чоловік зник на Покровському напрямку, поблизу села Новоолександрівка.
“14 травня він востаннє вийшов на зв’язок. Сказав, що виїде, і після того — жодної звістки. Уже четвертий місяць ми не знаємо, де він і що з ним”, — сказала Анна.
За її словами, у той день підрозділ потрапив під атаку дронів-камікадзе. Побратими повідомили, що тіла Антона на місці не було, однак і підтвердити його полон чи загибель теж не вдалося. Родина зверталася до Координаційного штабу та СБУ, але відповіді поки немає.
Антон служив у 59-й бригаді на посаді військового медика. Він добровільно пішов на фронт 10 січня 2025 року, залишивши вдома дружину та двох синів.
“У нього були проблеми зі здоров’ям, які дозволяли залишатися вдома. Але він сказав: “Я не можу, я йду”. Я плакала, просила не йти, бо розуміла, наскільки це небезпечно. Але він прийняв рішення, і для нього це було питання честі”, — поділилася дружина.
Також до акції долучилися Тетяна та Дмитро Мельники, батьки зниклого безвісти військового Петра Мельника на псевдо “Стаф”. Їх син пішов на фронт у травні 2024 року та служив у 120-й вінницькій бригаді. Згодом його підрозділ перевели на Харківщину, поблизу Вовчанська.
“У новорічну ніч їх відправили на позиції у Вовчанськ. 1 січня ми востаннє з ним розмовляли. Привіталися, але в словах відчувалося хвилювання. Ми всі розуміли, що це небезпечний напрямок”, — розповіла жінка.
7 січня 2025 року зв’язок із Петром обірвався — відтоді він разом із побратимами вважається зниклим безвісти.
“Ми тут, щоб нагадати: наші рідні не можуть залишатися між небом і землею. Ми молимося, ми віримо, що вони живі, і сподіваємося на зусилля держави, щоб повернути їх. Головне — не втрачати надії”, — сказала Тетяна Мельник.
О 14:30 розпочалася мирна хода до площі Шевченка, де учасники зібралися біля “Прапору Надії” та поклали квіти до меморіалу.
“Хода до Прапора Надії символічна. Це — наша віра, що рідні повернуться. Ми розуміємо, що повернення може бути різним, але головне — щоб їх не забували і шукали”, — сказала Майструк.
Під час заходу люди тримали у руках портрети рідних, плакати та українські прапори.