«Коли на тебе вперше падає полум’я війни – усе стає простим і важким. Страх зникає, залишається вибір», – так починає свою історію стрілець, старший солдат вінницького підрозділу Нацгвардії з позивним Мажор. Йому 38. До служби він мав музичну освіту, працював у фермерському бізнесі, а у військо пішов за покликом серця. Каже: завжди на позитиві, тому й позивний відповідний.
Про це пише My Vin, посилаючись на Фейсбук-сторінку Нацгвардії України.
У 2022 році Мажор разом із братом прийшов до ТЦК. Черги були величезні. Спробували записатися до територіальної оборони й простояли три доби. Брата взяли в артилерію, його – ні, через проблеми зі спиною. Не здався: почав волонтерити, бо хотів бути корисним.
У 2023 році отримав повістку і без вагань став до служби. Навчання було непростим, але він сприймав кожен виклик із властивим йому оптимізмом.
«Прийшов 117 кг, вийшов 87. Кожна вправа – як нота, ловив ритм», – усміхається боєць.
Після злагодження підрозділ вирушив на Запорізький напрямок.
«Перший бій – як перший акорд. Страшно, але іншого шляху нема», – згадує гвардієць.
Він служив у мінометній групі, інколи працював у штурмовій. Каже: без чіткої комунікації на війні все перетворюється на хаос, тому взаємодія в підрозділі була ключем до виживання.
Три місяці вони тримали позиції. Одним із найважчих став вихід після бою.
«Винесли поранених і почали відходити. Нас наздогнали дрони. Було чотири скиди. Я наклав собі турнікети, зробив усе, що треба. Група евака була недалеко – швидко забрали», – розповідає Мажор.
У спорядженні він важив понад 120 кг, але побратими змогли винести його з-під обстрілів. Каже, що вдячний їм безмежно.
Поранення він отримав у грудні 2023 року. У тілі було понад двадцять осколків. Попереду — кілька операцій і довге лікування. Сьогодні реабілітація триває.
«Реабілітація – це голоси рідних і сміх доньки. Допомагає спорт: стрільба з лука, дартс, шашки. Це додає позитиву і дає відчуття, що про поранених пам’ятають», – каже гвардієць.
Його головна опора — дружина Альона та донька Арінка.
«Арінка каже: «Мій тато – військовий». Я служу заради них. Щоб у Вінниці не було війни. Щоб не повторилось те, що було в Бахмуті чи Бучі. Не щодня геройство. Часто – буденність. Але кожен день – вклад у перемогу», – говорить військовий.
Історія Мажора — це розповідь про силу простих людей, які роблять надважливий вибір. Вибір захищати країну. Він продовжує усміхатися, навіть пройшовши через війну, біль і випробування. Бо, як каже сам: сила – у тих, хто не опускає рук і береже любов до родини та України.
Читайте також:
Автомобіль в'їхав у мотоцикл на головній дорозі: як учасники вирішили ситуацію (відео)
Вінничани обрали найкращі дитячі малюнки, що популяризуватимуть сортування відходів