В неділю 28 грудня о 20:00 на 1+1 Україна вийде благодійний передноворічний спецвипуск «Танців з зірками», ведучими якого стали Юрій Горбунов та вінничанка Іванна Онуфрійчук. Проєкт допомагає всеукраїнському сучасному центру воєнної травми Superhumans Center зібрати кошти на прицільну евакуацію, інформує видання "20 хвилин".
Телеведуча Іванна Онофрійчук буде ведучою ред-руму на новорічних «Танцях з зірками». Днями вона поділилася своїми емоціями від повернення у телепроект з зірками після тривалої перерви у телевізійній карʼєрі. З 2022 року вона була повністю залучена у роботу свого фонду IvAlive, що допомагає українським біженцям у Швейцарії.
Річ у тім, що Іванна тривалий час мешкала і працювала в Києві. Та з початком повномасштабного вторгнення, вона зі своєю родиною переїхала до чоловіка в Швейцарію, де згодом народила сина та організувала благодійний фонд.
В ексклюзивного інтервʼю для сайту 1+1 Іванна розповіла про враження від повернення на телебачення, чому для неї це важливо, які сенси закладає у свою роботу, а також розкрила унікальні моменти із закулісся зйомок благодійного ефіру «Танців з зірками».
— Це повернення дало мені теплі відчуття, такі, як ніби ти заходиш у той простір, який добре знаєш, в якому почуваєшся впевнено і від якого кайфуєш. Цього разу я насолоджувалася процесом і особливо пишалася собою, що я знову це все роблю. Якщо говорити саме про Танці, відчула також, що незважаючи на час та роки, які минули від останніх зйомок, я не втратила свої навички, форму, а навіть навпаки з роками зʼявилося більше спокою і сформувались внутрішні опори. Можливо, це через те, що зʼявилась більша усвідомленість того, для чого я це роблю, навіщо заходжу у кадр. Зʼявилося відчуття глибоких сенсів у цьому всьому, і згадалось те, що телебачення і його закулісся — це місце, де є живі емоції, справжні історії і тепер — важлива місія.
Якою була ваша реакція, коли вас запросили знову стати ведучою «Танців з зірками»?
— Звичайно, я сильно зраділа і була щаслива, адже взагалі складно було повірити, що повернення цього шоу зараз можливе. Я до останнього думала, що це все під питанням, що ще може щось змінитись, що це нереально зробити у цих реаліях, які ми маємо. Але всередині себе я відчувала чітке «так», що я доєднуюсь до цієї історії в будь-якому разі, незалежно як це відбуватиметься, у якому форматі.
Як на ваше повернення на українське ТБ відреагував ваш чоловік та рідні?
— Коли я повідомила чоловіку про те, що отримала пропозицію знову стати ведучою ред-руму, він одразу ж сказав, що дуже радий за мене і підтримає мене у будь-якому разі. Попри те, що він сильно хвилюється щоразу, коли я їду в Україну і каже, що тут небезпечно, цього разу він підтримав і сказав обовʼязково їхати. Це була найцінніша реакція для мене, бо я переймалась, що через свої хвилювання за мене, він буде не в захваті від цього. Але ні, реакція чоловіка виявилась дуже зрілою, він дійсно бачить, яке велике для мене це все має значення.
Як ви проживаєте розлуку з сином, з ким він залишається і чи не зʼявляється відчуття провини?
— Розлука з сином — це найскладніше. І так, відчуття провини з’являється щоразу — як у багатьох мам. Але я чітко знаю: мій син у любові й безпеці. Він залишається з близькими людьми — бабусями, тітоньками, прабабусею. Вони всі його обожнюють, він звик до них і відчуває стабільність.
Я багато з ним розмовляю, навіть на відстані. От, до прикладу, під час зйомок, у перерві, я набрала його по відеозвʼязку і показувала, де я працюю, що роблю, що відбувається навколо. Для мене важливо, щоб він ріс із відчуттям, що мама не зникає, а реалізується і робить щось важливе. Я не герой і не ідеальна мама, а жива жінка, яка вчиться балансувати між материнством, покликанням і відповідальністю. І, мабуть, це найчесніше, що я можу дати своїй дитині.
Який момент за лаштунками зйомок був найбільш емоційним?
— Окремо я б згадала про момент, коли я ледь стримувала сльози. Це була репетиція танцювального номеру підопічних реабілітаційного центру Superhumans, який ставила Олена Шоптенко. Я дивилась на молодих хлопців і дівчат, мужніх чоловіків на протезах і як вони танцюють, а очі були на мокрому місці. Я можу лише уявити, через що пройшли ці люди. Те, що вони зараз танцюють, аби привернути увагу до реабілітації військових та цивільних, постраждалих від війни, викликає величезний захват.