Українська політика – простір можливостей.
Потрапити в політичні кола у нашій країні можна або через симпатії електорату, який готовий підтримати голосами на виборах, або – отримавши посаду через призначення. І в наших реаліях сісти в чиновницьке крісло можна не тільки за важливі здобутки, а й завдяки лояльності до влади. А якщо ти “свій хлопець”, то й не завжди важливо, наскільки компетентний.
Ще більше варіацій – щоб піти з посади. Але, хоч закон і чітко визначає підстави звільнення чиновників, в Україні цих формальностей часом намагаються уникнути. Це доводить останній приклад зі спробою прем’єра Олексія Гончарука піти у відставку.
У круговерть подій потрапляє і місцева влада. Адже щоб втриматися за посади місцевим чиновникам та депутатам доводиться виборювати лояльність влади замість того, щоб відстоювати інтереси свого регіону.
В іншому випадку місцевий чиновник ризикує поплатитися владним кабінетом. Але насправді це не повинно працювати. Адже законодавство має чіткі правила звільнення місцевих керманичів. І в певних випадках сама громада може на це впливати.
Як саме? Ми розібралися.
Як звільнити міського голову?
Як відомо, призначити мера можуть лише виборці своїми голосами. А ось коли він недоброчесно виконує обов’язки або місцева політика перетворюється на поле гри – витіснити міського голову з крісла можна кількома способами.
По-перше, він сам може подати у відставку. Щоправда, депутати мають її остаточно затвердити своїм голосуванням.
По-друге, політик не може всидіти у кріслі мера, якщо він позбувся чи втратив українське громадянство.
По-третє, мер складає повноваження, якщо він отримав обвинувальний вирок суду. Тобто якщо суд призначив покарання меру за злочин, наприклад, вбивство, корупцію, згвалтування або державну зраду.
Але якщо міський голова не злочинець, а просто погано виконує свої обов’язки, ігнорує обіцянки чи не дбає про місто, є у законі також умови, як самі громадяни можуть його відкликати.
Зокрема, самі мешканці міста можуть організувати референдум за відставку мера. Але у цій процедурі не все так просто – волі виборців недостатньо. Бо ж після референдуму офіційно прогнати мера може або місцева рада більшістю голосів, або партія, від якої той був обраний. Тому якщо в місцевій раді мер має великий вплив, все, що можуть виборці – не віддавати йому свій голос на наступних виборах.
З протилежного боку, якщо мер погано працює чи порушив законодавство, міськрада може двома третинами голосів звільнити його. Саме так сталося у 2018 році з мером Жмеринки Анатолієм Кушніром. Більшість депутатів проголосували за його відставку, мотивуючи неефективною роботою. Кушнір тоді заявив, мовляв, з посади його скинув криміналітет і намагався заручитися підтримкою громади. Утім повернутися на посаду так і не вдалося.
Проте цей спосіб дещо небезпечний. У мера та депутатів може бути конфлікт інтересів, тож рада може знайти й формальні причини для його відставки. Якщо звільнення міського голови було незаконним, він має право оскаржити це в суді. До речі, Анатолій Кушнір такою опцією скористався. Але суд повністю відмовив йому у задоволенні позову.
Насамкінець – місто може залишитися без мера, якщо суд визнає його недієздатним або мертвим. В обох випадках останнє слово має сказати міська рада, підтвердивши факт смерті своїм голосуванням. Це потрібно для того, аби захистити мерів від недоброчесних суддівських рішень.
Як звільнити усю місцеву раду?
Трапляється, що не лише мер, але й уся міська чи обласна рада працює погано. Підставами для розпуску депутатів може бути ухвалене з порушенням Конституції України рішення. Крім того, якщо місцева рада не збирається щонайменше раз на квартал або на місяць (з питань, що стосуються землі), їй теж можна вказати на двері.
Ініціювати розпуск місцевої ради може мер або щонайменше одна десята громадян, що проживають на території громади. Але якщо в першому випадку все зрозуміло, то з другим – шансів мало. Бо спершу люди повинні висловити своє незадоволення на місцевому референдумі. Та поки що ця процедура не прописана в українському законодавстві.
Як звільнити місцевого депутата?
Депутатів місцевих рад можна звільняти не лише гуртом, але й поодинці. Відкликати місцевих обранців можна, якщо ті не працюють з виборцями чи не виконують власних обіцянок. А ще – за систематичні прогули. За законом, позбавити крісла можна депутата міської, районної чи обласної ради, якщо той пропустив половину засідань за рік.
Так, наприклад, у 2017 році можна було відкликати 20% депутатів Вінницької обласної ради. А за 2019 рік виборці справедливо можуть відкликати депутата міської ради Олега Алексу (ВО “Батьківщина”), адже він не зв’явився на 8 засіданнях із 12-ти.
От тільки виборцям зробити це не так просто. Простіше це зробити партії, від якої депутат йшов на вибори. Однак тут є загроза, що це рішення буде несправедливим, а а просто засобом для вирішення внутрішньопартійного конфлікту.
Відкликати депутата можуть і його колеги по раді, якщо він сам виявить бажання скласти мандат. Або ж, якщо він визнаний винним у злочині чи завзято не платить аліменти. У разі припинення громадянства або виїзду за кордон, місцевий депутат, як і міський голова, теж повинен піти у відставку.
Вибраного депутата можуть зняти з посади і за корупцію, але тільки якщо є відповідне рішення суду.
Також депутат не може залишатися на посаді, якщо він обрався до іншого органу, наприклад, парламенту чи міської ради сусіднього міста.
Насамкінець – мандати втрачають недієздатні чи зниклі безвісти депутати. Також підставою для відкликання є смерть обранця. У всіх випадках достовірність має визнати суд та підтвердити місцева рада.
Як звільнити голову Облдержадміністрації (райдержадміністрації)?
Із усіх перелічених посад, голова ОДА – єдина посада, кандидата на яку обирає не громада, а сам президент. Хоча формально голова держави лише затверджує кандидатуру від уряду, як правило, рішення приймаються в кабінетах на Банковій.
В Україні залежність голів ОДА від президента навіть не приховують. Так, 21 травня минулого року Валерій Коровій, якого призначив Петро Порошенко, написав заяву про відставку в день інавгурації Володимира Зеленського.
Разом із тим, звільнити голову РДА чи ОДА може відповідна рада, якщо дві третини депутатів від її складу висловлять йому недовіру. Тоді президент автоматично відкликає посадовця. Якщо ж у чиновнику засумнівається половина депутатів – президент візьме до уваги цей факт, але не обов’язково його звільнить.
Також попросити на вихід голову ОДА чи РДА може й сам президент за поданням уряду. Підставами для цього можуть бути порушення законодавства і Конституції, втрата громадянства і виїзд на проживання в іншу країну, визнання недієздатним, обвинувальний вирок суду, паралельна робота у несумісному органі (наприклад, депутатом будь-якого рівня) і подання заяви про звільнення.
Тож, як бачимо, підстав для звільнення недобросовісних місцевих чиновників більше, ніж достатньо. Інша справа – це самі механізми, за якими самі виборці не завжди можуть впливати.
Разом із тим, маючи формальні підстави для звільнення місцевих можновладців, політики не завжди їх дотримуються. Адже часто місцеві керманичі – це люди, через яких центральна влада здійснює свій вплив. Тож вони більше зацікавлені бути лояльними і всидіти у своїх владних кабінетах, ніж відстоювати інтереси громад.
Цю ситуацію мала б виправити реформа децентралізації. Вона вже запущена, але навіть на цьому етапі влада намагається впливати. Зокрема, нещодавно президент відкликав свою пропозицію приставити до місцевих органів самоврядування префектів – своїх смотрящих, які могли б ініціювати звільнення мерів та розпуск місцевих рад.
Але місцева влада має насамперед відстоювати інтереси громади. Тож для того, аби реформа пройшла вдало, владі слід було вгамувати апетити щодо впливу на місцях.