Інтерв'ю з Дмитром Шуровим - вінничанином, найодіознішим музикантом СНД

Вінничанин Дмитро Шуров, якого журналісти встигли охрестити найодіознішим музикантом СНД, нещодавно презентував новий кліп “Света”. Саме він стане першим синглом нового альбому проекту “Pianoboy”. У музичному світі вінничанина знають завдячуючи спільній роботі із гуртами “Океан Ельзи”, “Esthetic Education” і співачкою Земфірою. У рідному місті ж його пам’ятають, як хлопця, який музикою займався із 4 років, а у 11 уже писав аранжування фактично половині вінницьких колективів. Зараз музикант і композитор створив власний проект “Pianoboy”.

Досьє:

Мати Дмитра — директор школи, батько — сценарист, художник. Має сина Лева і дружину Ольгу, яка допомагає чоловіку, як спеціаліст із зв’язків із громадськістю, стиліст гурту.

Дмитро написав музику до багаточисленних фільмів - зокрема, “Хоттабич“ (Росія), “Orangelove“, “Ігри в солдатики“, “Гудзик“, “Як знайти ідеал“, “Таємничий острів“ (Україна). Написав оригінальні саундтреки до багатьох останніх фешн-показів Олени Ахмадулліної (Санкт-Петербург), які відбулися у Парижі і Москві у 2008-2012 роках. Колишній учасник групи “Океан Ельзи” (з 2001 по 2004 роки). Із 2006 по 2009 роки був піаністом у групі Земфіри.

За 3 роки “естети“ випустили 2 студійних альбоми (“Face Reading”, “Werewolf”) і один концертний (“Live At Ring”), організували декілька турів і шоу в Україні і Росії, виступили на 4-х знакових європейських фестивалях.

Співорганізатор київських фестивалів “Гогольfest” і “Моloko”. Останні роки займався сольним проектом “Pianoboy”.

- Не так давно вийшов новий кліп на пісню “Света” - перший сингл другого альбому “Pianoбой”, який вийде навесні. У пісні Ви згадуєте, що не зі столиці, а з Вінниці “я из Винницы, не из Ниццы, я не из столицы, и вообще не понимаю, как я смог тут закрепиться”...

- “Света”- пісня емоційна, але у ній немає якихось протестів. У першому альбом “Pianoboy” під назвою “Простые вещи” більшість композицій взагалі не мала конкретних певних фраз. Це були якісь узагальнені речі, які кожен може сприймати по-своєму. Вінниця це - реально моє рідне місто, де я провів дитинство. Щоб зрозуміти інші рядки, треба просто слухати усю композицію, вникнути у атмосферу пісні, загальний ритм. До того ж пісня, це така річ, яку буквально сприймати не варто. Швидше за усе, пізніше вийдуть жорсткіші сингли.

- Як Ви потрапили до столиці, “что смогли в ней закрепиться”?

- Спочатку я потрапив до Франції із гастролями танцювального колективу, а згодом мене покликали навчатись у французькому ліцеї, просто запам’ятали мене, навіть не знаю чому. Пробув там півроку і потім, коли приїхав на канікули до України, мама запропонувала мені взяти участь у програмі обміну для студентів “Акт на підтримку свободи”, яка проходила у Києві. Тоді з України відібрали кращих 30-ть учнів, які протягом року навчатись у США. Так я фактично із Франції одразу поїхав до Америки. Після чого у 15 років повернувся… здав екстерном екзамени, вступив до київського ВУЗу.

- У пісні мова про конкретну Світлану?

- Коли моя подруга почула пісню, то сказала: “Кльово, можна назвати пісню “Света”, я й назвав. Фактично мені сподобалось поєднання “пісня Света”. Пригадую момент, коли мені в ефірі радіостанції треба було промовити більше 300 разів “привет, єто “Pianoboy” і его пісня “Света”. І тоді я подумав, що з назвою ми не помилились.

- Що собою представляє “Pianoboy”? Яким він задумувався?

- “Pianoboy” - це музичний колектив, який зараз записує пісні, кліпи, виступає з концертами і живе артистичним життям. Звичайно, усе змінюється, і спочатку проект не задумувався бути таким. Навіть не було ідеї, що він буде таким… і буде виконувати такі-то пісні. Це проект живий, який і у стилі, і у піснях відображає певний образ життя і відчуття нашої сучасної реальності.

- Кажуть, пісні до першого альбому “Pianoboy” “Простые вещи” народжувались у гримерках?

- Дебютний альбом “Простые вещи” написаний за два роки. До нього увійшли пісні, які народжувались буквально у гримерній, подорожах… Тому він вийшов настільки світлим і легким. Зараз зайнявся більш актуальною творчістю, яка замішана не тільки на настрої, а де з’являються соціальні мотиви. У наступних синглах це чіткіше відчуєте. Щодо текстів, то творчість стала злободеннішою. Думаю, це нормальний процес, у країні відбуваються речі, від яких не зовсім хочеться радіти і “Pianoboy” не може про це не співати.

- У 2013 році зміниться склад учасників “Pianoboy”?

- Думаю, так. Зараз на барабанах грає Макс Малишев, який брав зі мною участь у проекті “Брюсель”; на басі, контрабасі, сологармоніці - Микола Кітстіньов, співає моя сестра, вона ж грає на гітарі й синтезаторі, ну і, можливо, що до нас приєднається п’ятий учасник. Зараз я шукаю мультиінструменталіста, хоча б такого, який володіє трьома інструментами. Вірогідно, співпраця з індусами, бо планую поїхати до Індії.

- Сестра Ольга пише вірші, а пісні на її слова будуть?

- У “Pianoboy” немає пісень на її вірші, я усе чекаю, коли це станеться. Я теж не одразу розписався. Якби цього не сталось, продовжував би спокійно грати на піаніно.

- Як так вийшло, що із сестрою працюєте разом?

- Разом пробували, думали спочатку, що “Pianoboy” буде сімейна арт-штучка. Після концертів надходили пропозиції, і воно розширилось до тих масштабів, які є зараз. Мені здається, що це не межа і не факт, що вона може займатись і чимось іншим. Вона себе пробує.

- Ви практикуєте гру на різних інструментах, а зараз на якому?

- На мій погляд, найцікавіше – вокал. Майже усі музичні інструменти перепробував, чесно кажучи, цього трохи “наївся”. Вокал - це не просто ноти, він відображає усе, що у людини є, починаючи з дихання і завершуючи тим, що у неї у душі відбувається. Зараз намагаюсь максимально удосконалювати спів, щоб повністю відображати те, що я хочу. Вчусь максимально користуватись голосом.

- Ваш син Лев займається грою на фортепіано, грає на барабанах, а пісні разом співаєте? Бачите його музикантом?

- Ми разом із ним записали декілька пісень. На одну з них, про Крим, зняли кліп. Оскільки йому це подобається, то я його повністю підтримую. У нього є певні задатки, поки не можу нічого сказати щодо його професії. Але, перш за все, бачу його людиною, якій усе по плечу, легко дається усе нове, відкритим і здатним жити у своїй країні. Усе інше, що він вирішить робити для себе, він буде робити. Думаю, над усе важливо, щоб діти відчували себе вільними, здатними на безліч справ, а потім важливий вибір.

- Охарактеризуйте себе кількома словами, ким Ви є зараз?

- Я пливу, лечу, біжу, іду, спішу, люблю. Мене можна назвати композитором, музикантом, автором, ліриком, мультиінструменталістом, продюсером, аранжувальником, роялепалієм...

- Чому Вас називають роялепалієм?

- Я дуже хотів зробити піаніно, яке відображало б людську долю. Не знав, як це зробити і з чого почати. Познайомився із однією талановитою визнаною художницею. І ми привезли піаніно до неї зі словами “робіть, що хочете”. Зробили, піаніно відкривалось, було нагромаджене усілякими речами і вийшло, як на мене, таке, якого ніде немає. Така ж ідея фікс була спочатку - запалити його і у цей момент грати. Бажання деструктивне, але з іншого боку, думаю, буддистам це б сподобалось, бо піаніно спалили за усіма канонами. У той момент, коли воно горіло, ми грали позитивну музику. Виходить, що “Pianoboy” починався деструктивно, а перейшов до конструктивізму і бажання щось створити, наповнити позитивом...

- Кілька років тому почали писати слова до пісень.

- Це був період, який настав після досить активних трьох років життя. Коли одночасно записував композиції, гастролював, виступав у турах і одночасно писав свою музику. І це нормально, що у мене стався міні колапс, настала відраза до піаніно… Почав замислюватись, чим я буду займатись. І так сталось, що я писав оперу “Лев і Лея”. Почав, до речі, займатись вокалом із однією оперною співачкою. Мені дуже сподобалось, і через кілька місяців я написав першу пісню.

- Як створюється - пишеться гарна пісня?

- Коли усе по барабану. “Смысла точка нет” і “Этажи” писались тоді, коли я був на дні, відчував себе спустошеним. Гарна пісня не пишеться на замовлення, вона пишеться тоді, коли людині немає чого втрачати. Цьому передує період накопичення емоцій. У різних людей це по-різному відбувається, бо різних людей надихають різні речі. Когось — раптовий снігопад, когось — погляд коханої. У мене у житті відбулась одна подія, яка спричинила такий стан, коли мені не було чого втрачати. Це була сильна емоція. Після цього я сів і просто написав...

- А інші пісні?

- Написання наступних композицій можна зрівняти з відчуттям дитини, яка вчиться плавати: раз-два, махне рукою, відчує, що у неї виходить і запам’ятає це відчуття, продовжує далі пливти. Тепер, як тільки завершую написання однієї пісні, у мене в голові з’являється місце для написання наступної.

 

- На початку розмови Ви згадали, що Вінниця змінилась. Ви зараз проживаєте у Києві на березі Дніпра. Колись теж мешкали на берегах ріки у Вінниці на Старому Місті. Які зміни помітили?

- До Вінниці приїжджаю рідко і переважно до дідуся з бабусею. Хотілось би частіше навідуватись, але так складається з часом. З друзями ми разом займались у танцювальній студії “Грація” (Займав перші-другі місця у конкурсах в Україні зі спортивного бального танцю. – Авт.). У парних танцях у мене були класні партнерші, але вони постійно змінювались: одна поїхала до Ізраїлю, інша до Німеччини.

Можу судити лише про візуальну сторону змін. Вінниця чистіша за інші міста, це однозначно. Раніше я був шокований хаосом і розпродажем при в’їзді. Зараз, видно, що місто упорядковане, приємно, що центр незахаращений. Хоча мене трохи бентежить відсутність місця для концертів артиста, який, для прикладу, не виступає у Палаці спорту і не хоче виступати у дешевому кафе. Чесно кажучи, немає майданчика для виступів. Це одна із причин чому ми постійно об\'їжджаємо Вінницю.

- Чого не вистачає Вінниці?

- Не буду оригінальним. У першу чергу, хочеться бачити задоволених життям людей. Але це проблема усієї країни. Людям не вистачає спокою, захищеності, грошей, якихось гарантій того, що через рік, п’ять усе буде ок. Дуже важко зараз отримати якісь гарантії, навіть при купівлі квартири… Ти можеш потрапити у різноманітні халепи. Тому у людей усе написано на обличчі. Вони ніби вовком одне на одного дивляться. Взагалі це не тільки Вінниці стосується. Хоча мені здається, що місто досить спокійно відноситься до перипетій.

- На фонтані “Roshen” побували?

- Проїжджав повз, мав подивитись, але згодом помінялись плани, за браком часу так і не встиг.

- Що хотілось би зробити у місті дитинства?

- Мені дуже подобається зал Вінницької обласної філармонії “Плеяда”, що у “Книжці”. Він акустичний, але зробити там якийсь спеціальний концерт і зняти його було б класно. У дитинстві бачив там фестивалі, дуже запам’яталась приємна атмосфера. Можна було б зробити живий концерт.

- Ходять чутки про кохання Земфіри до Вас...

- Коментувати не буду.

- Улітку виступали на одній сцені із “Queen”. Чи плануєте співпрацю з іноземними музикантами?

- Як карта ляже. Це не те, що ми плануємо.

- А англомовні пісні будуть? Виступи на європейських сценах плануєте?

- Чесно кажучи, поки ні, бо тут роботи непочатий край. По-перше, я слов’янська людина, хоч і можу знаходитись де завгодно, проте тут і у мені є щось таке, від чого щиро пишу на російській мові. Для мене зараз важливо, щоб той сигнал, який посилаю, був сприйнятий тут.

- Як відпочиваєте? Чи катаєтесь на велосипеді, як колись?

Ніщо мене так не розслабляє, як концерти. Я дуже комфортно себе почуваю на сцені і після концерту. Водночас намагаюсь не напрягатись. І навпаки, мені некомфортно, коли нікуди не подорожую, чи нічого не роблю. Якщо нічим не зайнятий, то сам придумую пригоди.

- Яка найвдячніша публіка?

Публіка, зазвичай, скрізь однакова. Як правило, музика любить публіку, а не публіка музику. Публіка залежить від того, що грають. І найчастіше це світлі чисті люди, яких не треба переконувати, ламати...

- Які плани на майбутнє?

У січні-лютому плануємо знімати кліп, як продовження першого. Дороблятимемо альбом, щоб усе презентувати.