12 вересня 2013 року до Дня українського кіно відбудеться ряд заходів:
З 13.00 до 17.00 години 12-19.09.2013 року у кінотеатрі «Родина» м. Вінниці відкриття фотовиставки Юрія Гармаша «Дотик світлин» приурочена до 90-ї річниці з дня народження кінорежисера Сергія Параджанова. Захід проводиться за підтримки Національної спілки кінематографістів України, управління культури і туризму ОДА, департаменту культури Вінницької міської ради, ОКП «Вінницякіно».
З 14.00 до 15.00 години демонстрування документального фільму «Небезпечно вільна людина» за участю українського кінорежисера Романа Натановича Ширмана.
Довідка:
9 січня 2014 року виповниться 90 років від дня народження видатного вірменського і українського кінорежисера, народного артиста УРСР і ВРСР, лауреата Державної премії України ім. Т. Шевченка (1991р., посмертно) Сергія Йосиповича Параджанова.
Параджанов народився 9 січня 1924 року в Тифлісі (Тбілісі) в родині антиквара, він був третьою дитиною в сім’ї.
Середню школу Сергій закінчив тільки з двома "п\'ятірками" — з природознавства і малювання. Технічні предмети тягнули на "трійку", і, проте, він вирішив поступати в Інститут залізничного транспорту, де провчився рівно рік.
У 1941–1943 роках працював художником-технологом на тбіліській фабриці "Радянська іграшка”.
У 1942-1945 роках він вчився на вокальному відділенні Тбіліської консерваторії. Брав участь у концертній трупі, що обслуговувала воєнні госпіталі, провів близько 600 концертів. Після закінчення консерваторії вступив на режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії (ВДІК), у майстерню Ігоря Савченка. Працював асистентом режисера на фільмі "Тарас Шевченко” (режисер І. Савченко), асистентом режисера на фільмі "Максимко” (режисер А. Мишурін). Зняв дипломну роботу — фрагмент фільму "Андрієш” за мотивами молдавських казок. Через чотири роки Параджанов разом із режисером Яковом Базеляном зніме на кіностудії ім. Довженка повнометражний варіант цього сюжету.
28 червня закінчив ВДІК, був направлений на Київську студію художніх фільмів у якості режисера-постановника.
З Україною пов\'язана значна частина творчої біографії Сергія Параджанова. В Україні створив фільми "Наталія Ужвій", "Золоті руки", "Думка" (всі - 1957), "Перший хлопець" (1958), "Українська рапсодія" (1961) "Квітка на камені" (1962, у співавторстві з А.Слісаренком).
Міжнародне визнання прийшло до Параджанова після екранізації в 1964 повісті М. Коцюбинського "Тіні забутих предків". Фільм "Тіні забутих предків" був удостоєний призу на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1966). Та все ж на Заході (там фільм демонструвався під назвою "Вогняні коні") інтерес до нього був значно більшим, ніж на батьківщині.
Фільм отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 гран-прі) у двадцять одній країні. Параджанову надсилали свої вітання Фелліні, Антоніоні, Куросава, а польський режисер Анджей Вайда став перед Параджановим на коліна й поцілував руку, дякуючи за цей шедевр.
У 1967 Параджанова запрошують на Єреванську кіностудію, де він працює над фільмом «Колір гранату» («Саят-нова»).
У 1965-68 роках Параджанов разом з іншими відомими діячами української науки та культури, протестуючи проти масових політичних арештів в Україні, звертався у вищі партійні та державні органи з вимогою роз\'яснити причини переслідувань українських інтелектуалів і виступав за проведення відкритих судових процесів, що мало б забезпечити справедливість розгляду справ. Неодноразово висловлювався за дотримання свободи слова у пресі. Зазнавши переслідувань і, намагаючись уникнути арешту, був змушений виїхати у Вірменію. На початку 70-х потрапив у в\'язницю за сфабрикованим звинуваченням. Параджанову дали п’ять років колонії суворого режиму. Був звільнений 30 грудня 1977 року завдяки міжнародній кампанії протесту, яку підтримали Луї Арагон, Франсуа Трюффо, Жан-Люк Годар, Федеріко Фелліні, Лукіно Вісконті, Роберто Росселіні, Мікеланджело Антоніоні, Марчелло Мастроянні, Ів-Сен Лоран та інші. Після звільнення Параджанов довгі роки не мав можливості працювати в кіно, але продовжував творити - створював малюнки та колажі.
Через ідеологічну цензуру не вийшли фільми "Intermezzo" (за М. Коцюбинським), "Київські фрески", "Ікар", "Сповідь".
Дві останні роботи Сергія Йосиповича — документальний фільм, присвячений Піросмані, і художня картина «Ашик-Керіб», знята за мотивами казки М.Лермонтова. Після успіху в Європі, 6 грудня 1988 року, картині "Ашик-керіб" нарешті було видано посвідчення про дозвіл.
Смерть прийшла по нього 17 липня 1990 року коли в Єревані розпочалася робота над автобіографічною картиною «Сповідь». Оригінальний негатив включено до фільму "Параджанов. Остання весна". Були зняті перші 300 метрів плівки, проте здоров\'я режисера було вже сильно підірвано і через три дні помер.
Параджанова поховали 25 липня в Пантеоні геніїв вірменського духу.
Сергій Параджанов — рідкісний людський тип, який належить не лише Україні, не лише вірменському чи грузинському кінематографу. Це людина, яка належить світу, світовій культурі.
Ім\'я Сергія Параджанова майже чотири десятиліття — у списках кращих кінематографістів світу. Його фільм "Тіні забутих предків" (1964) став епохальним.
23 липня 1997 року в Києві врочисто відкрито пам\'ятник Параджанову.
Фільмографія Сергія Йосиповича Параджанова:
- Молдавська казка (1951)
- Андрієш (1954)
- Наталія Ужвій (1957)
- Думка (1957)
- Золоті руки (1957)
- Перший парубок (1958)
- Українська рапсодія (1961)
- Квітка на камені (1962)
- Тіні забутих предків (1964)
- Київські фрески (1966)
- Діти Комітасу (1968)
- Колір гранату (Саят-Нова) (1969)
- Акоп Овнатанян (1969)
- Легенда про Сурамську фортецю (1984)
- Арабески на тему Піросмані (1986)
- Ашик-Керіб (1988)
- Сповідь (1990)