Лідер гурту «ТІК» розказав, які унікальні оповідання пише його мама, яку вражаючу інтуїцію має дружина і як дочка перед його приходом завжди біжить робити собі зачіску, аби зустріти тата при повному параді.
У розпалі весна. Всі думки знову набувають романтичних забарвлень: хочеться мріяти і кохати… В інтерв’ю лідер гурту «ТІК» Віктор Бронюк розказав про трьох головних жінок у своєму житті: маму, дружину і дочку. Для нього вони – головні музи-натхненниці, помічниці й порадниці.
«Мрію, аби мама видала свою книгу оповідань»
- Насправді всьому, що я вмію в цьому житті, мене навчила мама. Батько більше часу проводив на роботі, тож виховання дітей було на ній. Та й вийшло так, що саме мама була моєю першою вчителькою. Вона 30 років пропрацювала у школі нашого села Соколова Хмільницького району на Вінниччині і лише 2 роки тому згодилась вийти на пенсію. Щоб я не потрапив до її класу, в школу мене відправили на рік раніше, але через хвороби навчання припинилося і я все ж таки пішов у рік зі своїми однолітками. В школі так і не зміг переступити бар’єр і назвати маму по імені та по батькові - Євгенією Іванівною. Але завжди усвідомлював ту підвищену вимогливість до себе, старався не підставити її, тож вчився досить гарно.
Найбільше, за що я вдячний своїм батькам – це те, що 
вони ніколи зайве не вмішувались і не збивали мене з обраного шляху. Це дуже важлива річ! Адже бажаючи добра своїм дітям, батьки часто починають вирішувати за них їхню долю. В мене було навпаки: навчаючись в училищі й інституті, я завжди відчував ту довіру, яку не можна було зрадити чи піддати сумнівам. Коли я вирішив звільнитися з Вінницької міськради і повністю присвятити себе гурту «ТІК», було багато «совєтчиків», які капали батькам, щоб я одумався, не йшов з теплого місця заради якоїсь музики. Для людей, які виросли в умовах радянського суспільства, робота в органах державної влади – це мрія, те найкраще, що може бути в житті. Бо ти заходиш в систему, потихеньку повзеш до вершини влади, маючи стабільну зарплату, тепле робоче місце, чітко встановлений робочий день і два законних вихідних. В той період батьки, звісно, сильно хвилювалися, але, знаючи мої мрії, не стали руйнувати віру у моє починання.
Творчою у нас була вся родина. Всі любили співати, а мама все життя паралельно з педагогічною діяльністю виступала у жіночому ансамблі, який з подругами організувала при сільському будинку культури. Нещодавно їх хор чудово показав себе на телешоу «Фольк-music» на «Першому Національному».
Також мама пише цікаві дитячі оповідання. Мрію, аби вона все зібрала до купи і наважилась їх випустити в люди. По собі знаю: потреба у таких книгах зараз чимала. Готуючи дітей до школи, зіткнувся з тим, що є багато методичного матеріалу, але такого, в якому можна спиратися на практичний досвід, дуже мало. У мами ж, яка 30 років віддала педагогіці, все це просто у крові! При, здавалося б, звичайному спілкуванні з онуками вона завжди досягає усіх трьох цілей навчального процесу: освітньої, виховної і розвиваючої. Всі підказки, які мама дає по вихованню дітей, завжди спрацьовують.
За порадою до мами я можу звернутися у будь-який час доби. Вона завжди готова підтримати і втішити. Між нами ніколи не було занадто панібратських стосунків, але нормальне спілкування, яке повинно бути між рідними людьми, батьки старанно підтримують. Я часто спостерігаю, як у багатьох родинах рідні між собою майже не контактують, у нас же ще дідусь і бабуся сформували таку систему відносин, що вся рідня дійсно близька. З двоюрідними братами й сестрами ми до сьогоднішнього дня спілкуємося так, що часто не зустрінеш серед рідних. Просто ми завжди раді бачити один одного, знаємо, що нас об’єднує одне коріння, яке треба берегти…
Пісню «Для мами», яку нині на концертах ми присвячуємо всім матерям України, я написав 8 років тому на мамине 50-річчя. Тоді захотілося підготувати щось цікаве, але без ідеалізації, щоб в пісні були прості і щирі слова подяки й вибачення. Звісно, на дні народженні, почувши пісню, всі жінки почали плакати. Знаючи реакцію маминих сестер, я заздалегідь записав плюсову фонограму, бо в суцільному риданні співати не просто. Але впорався. І зовсім не думав запускати пісню в широкий загал, бо вона була дуже особистою. Але пізніше почув її у знайомих на телефоні і вирішив: раз уже композиція зажила своїм життям, треба зробити її якісний запис. Сьогодні щиро радію, що слухаючи пісню «Для мами», люди вкотре усвідомлюють, що потрібно шанувати, любити і берегти своїх неньок щодня!
«Дружина інтуїтивно дає найкращі поради»
- Зараз всі питають, чого я не напишу пісню про дружину. А мені просто не хочеться створювати своєрідний «портрет Доріана Грея». Я проти ідеалізації людей чи якихось окремих моментів. Як на мене, краще кожен день шукати щось цікаве і приємне, спостерігати, як стосунки розвиваються, а не стоять на місці. Щасливий, що дружина мене у цьому повністю підтримує.
Вийшла цікава річ: до заміжжя моя сестра була
Бронюк Тетяною, а потім взяла прізвище чоловіка. Коли ж я зустрів свою кохану, в родині знову з’явилась Таня Бронюк (посміхається).
Ми всі з дитинства мріємо про ідеал: хтось чекає принца на білому велосипеді у білому костюмі і білих шкарпетках, а хтось - царівну, чия карета не перетвориться на гарбуз. Пам’ятаю, коли у 19-20 років всі, ніби не встигнуть, поспішають одружитися. Я в той період всі сили віддавав освіті і щасливий, що зустрів свою кохану тоді, коли був морально й фізично до цього готовий.
Що Таня - моя жінка, я відчув одразу, як її побачив. Мені часто снилися сни, які потім справджувалися. Задовго до гурту «ТІК», бачив себе на сцені, і часто уві сні бачив дівчину, яку потім зустрів у Івано-Франківську. Ми приїхали на концерт, організатором якого була Таня. Після знайомства часто зідзвонювалися, могли по 5-6 годин говорити по телефону. Потім усвідомили, що хочемо жити разом. Таня полишила роботу й рідний Франківськ і переїхала до мене у Вінницю. У 2008 році ми одружилися. Для чоловіка не просто наважитися на створення сім’ї: хтось боїться, що втратить волю, а головне - треба брати відповідальність за дружину, майбутніх дітей. До цього я повністю був готовий, бо розумів, що поруч жінка, з якою хочу бути весь час.
У нашій родині немає розподілу обов’язків на чоловічі й жіночі. Все намагаємося робити разом і в задоволення. Тому глобальних сварок за сім років спільного життя у нас не було. Ми не витрачаємо час на пошук позитивних чи негативних сторін один одного. Я не люблю розбирати людину «на запчастини», вишукувати, що у вас є спільного чи які риси не подобаються. Вважаю, якщо тобі з людиною комфортно - насолоджуйся цим і замість того, аби зациклюватись на дрібницях, краще підійти і поцілуй та обійми.
Я сприймаю кохану в цілому, із задоволенням спостерігаю, як ми міняємося і розвиваються наші стосунки. Зі своєю Танею я можу спілкуватися на будь-яку тему. Нам разом цікаво - і це головне! Часто раджусь із нею з приводу роботи. Вона - гарний, об’єктивний і незаангажований критик із чудовою інтуїцією. Часто буває, коли я не розумію, що саме у якомусь процесі мені не подобається, а вона миттєво це озвучує.
Вдячний Богу я й за те, що дружина розуміє специфіку моєї роботи, бо знає шоу-бізнес зсередини. Я часто спостерігав, як жінки колег-музикантів влаштовували сцени ревнощів, не розуміючи, чому після запланованого на сьому вечора концерту ти звільняєшся лише опівночі. Моя Таня знає, що таке дійсно можливе і досить часто. Так само вона проявляє розуміння з приводу спільних прогулянок по місту. Розуміє, що пішовши у кінотеатр всією родиною, я не побуду з дітьми, а буду роздавати автографи і зі всіма фотографуватись. Це специфіка роботи артиста і вона її приймає.
Зараз Таня більшість часу присвячує вихованню дітей. А оскільки за освітою вона - менеджер міжнародних відносин і туризму, нещодавно почала займатися туристичною діяльністю і захопилася малюванням. Вона - людина настрою, тому хобі має чимало. В усіх починаннях я її готовий підтримати. Впевнений, коли діти ще трішки підростуть, вона зможе досягти чудових результатів в улюбленій роботі.
«Доця у свої 6 років вже готова підкорювати велику сцену!»
Моїй донечці Єві 14 березня виповнилося 6 років. Коли вона народилася, я був у гастрольному турі. З Луганська у Івано-Франківськ проїхав більше 1000 кілометрів, аби скоріше потримати її на руках. До її народження ми з дружиною мали кілька варіантів імені, з-поміж яких більше схилялися назвати дочку Настею. Коли ж доця народилася, дружина сказала: «Вона зовсім не схожа на Настю. Може, хай буде Єва?» Я не заперечував.
Відчуття від усвідомлення того, що з’явилась частинка 
тебе, неймовірні! Потім, як у всіх, настав час недоспаних ночей, дитячих хвороб і пісень посеред ночі. І хоч тоді було нелегко, зараз це приємні згадки.
Сьогодні Єва вже серйозна дівчинка, збирається до школи і має купу захоплень. Вже рік ходить у школу моделей, займається художньою гімнастикою і дуже любить співати. Вдома вона весь час крутилася з мікрофоном, співала в караоке, тож нещодавно почала займатися вокалом з нашою першою бек-вокалісткою гурту «ТІК» і моєю доброю подругою, співачкою Оксаною Славною. Всі її вимоги Єва старанно виконує. А в садочку нещодавно заявила, що скоро поїде в Київ на велику сцену. Її запитали: «З татом поїдеш?», а вона каже: «Можу вже й без тата!» (сміється)
Діти швидко дорослішають! Зараз в дочки з’явились перші женихи і кавалери - з дитячих вуст все це звучить наївно, але водночас - дуже по-справжньому. Переконаний, до дітей обов’язково потрібно прислухатись! Вони живуть у шаленому інформаційному вирі і, коли ми думаємо, що вони про щось не здогадуються, насправді вони все чудово розуміють. Раніше у родинах було багато заборонених тем і суспільних табу, про які батьки не говорили, а я намагаюсь дати дітям відповідь на будь-яке запитання. Адже якщо не від мене, то деінде вони все одно цю відповідь знайдуть. З дітьми ми відверто говоримо про війну й інші життєві речі. Я намагаюся максимум часу проводити з ними. Любимо разом щось майструвати, розмальовувати, ліпити. А головне моє завдання, як батька - щоб діти виросли людьми. Я не хочу створювати їм рафіновані умови, щоб потім вони не були підготовленими до реального життя. Світ вони сприймають адекватно й реально.
По характеру дочка і син дуже різні. Якщо Данило більш впертий і, як будь-який хлопчисько, любить подуріти й пострибати, то Єва більш стримана, на все завжди має свою думку. У жарт я називаю її П’явкою, бо коли зранку збираємося в садочок, вона може «встати не з тієї ноги», коли все не влаштовує, і дуже нагадує галасливу П’явку з популярного мультику «Лунтік». Але тільки-но так її називаю, як вона одразу міняється.
Як будь-яка дівчинка, Єва відчуває себе принцесою, любить фарбувати губи, в комп’ютерних іграх пізнає секрети манікюру і завжди наряджається до мого приходу. Був смішний випадок, коли я подзвонив сказати, що вже їду з гастролей. Єва тут же прибігла до дружини: «Мамо, ти що не будеш робити собі зачіску?! Ти чула? Тато їде додому!!! Ти, як хочеш, а я пішла робити зачіску і наряджатися!» З моїми дівчатами завжди весело!