Останній день культурно-мистецької резиденції «Над Богом» став днем відкриття підсумкової експозиції від двох десятків молодих сучасних художників, які впродовж десяти днів жили, творили, дискутували та пізнавали Вінницю. Тема робіт – мутація міста та трансформація пам’яті. Вся резиденція була присвячена переосмисленню історичного минулого та впровадженню декомунізації силами мистецтва.
За десять днів що тривала «Над Богом» у ожилому кінотеатрі «Росія» змінилось багато. У похмурі сірі покинуті стіни привнесли свіжі розмови, палкі суперечки та творчу енергію.
Зацікавлені вінничани та митці з усієї України пропонували свої погляди на існування пострадянських об’єктів та символів, намагались порозумітись, поглянути по-новому на процес звільнення від впливу та наслідків комуністичної ідеології.
Вивчення місцевого контенту вилилось і у перетворення всередині «Росії» (нові паростки у діжках з давно загнилими фікусами, графіті на сірих стінах, домальовування внутрішнього облицювання приміщення, кінотеатр просто неба «Сходи в кіно», який продовжить своє життя) та ще чимало провокативних мистецьких робіт, кожна з яких вражала по-своєму.
«Кожен художник висловився, продемонструвавши власне бачення процесу декомунізації. Ми всі разом намагались сформувати свіже відношення до нашої історичної спадщини. А серед нас є творчі люди з Луганська, Харкова, Києва, різних міст України і навіть з Берліну», – розповіла куратора експозиції Аліна Якубенко.
Затактом для відкриття експозиції слугувало запрошення на виставку портретів від відомої київської художниці Жани Кадирової. Присутнім пропонувалось піднятись на сцену кінотеатру та поглянути в зал. Замість глядачів на стільцях буди розміщені портрети – тут і образи відомих людей, і просто схематичні швидкі ескізи. Більшість з робіт була надана вінницькими професійними художниками, меншість – написана під час роботи резиденції з натури. Уважні очі з портретів очікувально споглядають за відвідувачами виставки. Ідеєю Жани було перекинути роль спостерігача з глядача на саме мистецтво.
А сама експозиція відкрилась під вибухи пляшок шампанського, які відкорковували. На пляшках попереду назви «Советское шампанское» було дописано «Пост-». Пострадянське шампанське смакувало так само. Інша робота пропонує посміятись над зміною назв вулиць, художники продемонстрували карту міста, де всі назви змінено на іронічні, або названі іменами художників-резидентів. Анархісти пішли ще далі і гіперболізували факт знесення монументів діячам минулого провокативною аргументацією заборони пам’ятників відомих діячів української культури.
Художники пильно підмічають гострі моменти, виносять їх назовні та пропонують у власній мистецькій інтерпретації. Місцями це може бути травматично, але ж мета – обговорити суть процесів декомунізації, знайти найкраще застосування привидам минулого. Один з художників (Євген Нікіфоров) зробив фотографії всіх монументально-декоративних мозаїк, які зміг знайти у Вінниці. Він документує цих свідків епохи, які все ще потребують мистецької оцінки, але можуть бути знищені вже скоро. Інсталяція іншого автора демонструє водні артерії Вінниці в об’ємі. Мирослав Вайда створив символічну «зірку» з дверей куплених на вінницькому базарі. Аліна Якубенко аналізувала своє ставлення до Гітлера, відвідавши його ставку під Вінницею. Олександр Нікітюк іронічно пропонував кота-сфінкса у якості об’єкта для поклоніння. Одні художники робили фаст-фуд чорним, інші вибілювали стіни на набережній міста. Також пропонувались нарко-доріжки в кольорах російського прапора, міні-фільм про Гітлера та Путіна, нічийний портрет на червоному фоні з німбом із гільз та інше. Одна з найбільш вражаючих робіт – планшет в рамці, на якому закарбовано відеозображення українського прапора. Поміщена робота в самий затхлий закапелок нутрощів кінотеатру «Росія».
Художники створили особливе середовище у закинутому кінотеатрі, неймовірну атмосферу на виставках та дискусіях, надали імпульсу небайдужим творчим вінничанам. Вони обіцяли повернутись за рік, можливо. Тепер черга за вінничанами: думати, творити, змінювати простір, переосмислювати історію, приймати виваженні рішення та знаходити точки дотику у вирішенні найгостріших питань декомунізації, зрештою, створювати майбутнє.