Віктор Бронюк розфарбував фасад свого власного будинку вишивкою

У відвертому інтерв'ю лідер гурту «ТІК» Віктор Бронюк розповів про складні періоди свого життя, в який час доби пише власні пісні і про те, чи змінив його вітчизняний шоу-бізнес.

- Вікторе, в цьому році ви відзначили десять років на професійній сцені. Що для вас за ці роки стало найнеймовірнішою подією?

- За 10 років існування нашої групи яскравих і незабутніх подій було дуже багато і кожна з них для нас дорога, як безцінний досвід і найфантастичніші емоції. Свого часу неймовірним було, коли в 2008 році ми вперше виступили на легендарних «Таврійських іграх» у Каховці - фестивалі, про який колись могли тільки мріяти. На жаль, це був останній рік його проведення, так що потім у групі з'явився жарт, що після нашого виступу «Таврійські ігри» закрили (сміється). Для нас неймовірною подією ставало все, що ми робили вперше: перший виступ на Майдані Незалежності, перший всеукраїнський гастрольний тур, перший аншлаг у Палаці спорту, перші закордонні гастролі - насправді згадати є що. Але головне у всьому цьому процесі, що є ще багато цілей і подій, які чекають на нас попереду.

- Якщо чесно, яка пісня з відомих писалась найскладніше?

- У кожної пісні своя історія. Одні народжувалися буквально вмить, а інші - після написання багато років не виконувалися, немов вичікуючи свого часу. Наш перший хіт «Олені» я написав і почав виконувати ще в студентські роки. «Білі троянди» і «Сірожине пірожине» - теж з розряду «легких» пісень, які вже після кількох репетицій ми вводили в концертну програму. А от пісня «Запах Війни» хоч і була написана 13 років тому, тільки в минулому році вийшла у світ. Я завжди вважав, що творчість не терпить форсування подій, тому робив усе тільки так, як підказували душа і серце. А найскладнішою все-таки вважаю пісню «Для мами» - я написав її на мамин 50-річний ювілей. Ця пісня настільки особиста, що я зовсім не планував її запускати в ротацію. І лише коли через час почув її у знайомих в телефоні, вирішив: раз вже композиція зажила своїм життям, потрібно зробити її якісний запис. Сьогодні щиро радію, що люди, слухаючи пісню «Для мами», вкотре усвідомлюють, що потрібно поважати, любити і берегти своїх матусь щодня!

- Як думаєте, вам особисто вдалося зсередини зробити український шоу-бізнес кращим?

- Хоч це і не було нашою метою, але розвінчати багато шоу-бізнесових міфів нам дійсно вдалося. «ТІК» стала першою групою, яка продовжує жити в своєму рідному місті - Вінниці, хоча до нас всі вважали, що для досягнення успіху обов'язково потрібно переїжджати до столиці. На старті багато іменитих продюсерів взагалі запевняли, що все, що ми робимо - повна фігня, від якої користі не буде. Та й моя зовнішність багатьох не влаштовувала. Нам говорили, що, як мінімум, потрібно змінити вокаліста або хоча б відправити його в спортзал, тому що такий чоловік без фігури і з незрозумілою зовнішністю ніколи не сподобається дівчаткам. Добре, що ми до всіх цих порад поставилися з іронією і гумором, бо знали, що йдемо своєю дорогою. Також не стали опускатися до чорного піару - за 10 років не знайти ніякої «чорнухи» про «ТІК». Свою роботу ми робили завжди прозоро і чисто й ніколи не обмежували пресу якимись забороненими темами, про які боїмося говорити. Нам нема чого приховувати, тому ми завжди відкриті до спілкування і готові відповідати навіть на найслизькіші питання.

- Шоу-бізнес вас змінив?

- Чесно кажучи, ніколи над цим не замислювався. Самокопання - це не моє. Коли задають подібні питання, я завжди згадую історію про чоловіка з бородою, який спокійно жив до того моменту, поки один знайомий не спитав: «А ти коли лягаєш спати, бороду кладеш на ковдру або під ковдру?». Того вечора, коли бородатий ліг в ліжко, він зрозумів, що і так, і сяк йому вже незручно, тому вранці збрив бороду, хоча до цього проблеми просто не існувало. Так і тут: навіщо морочитися над тим, що і як тебе змінило?! За 10 років у шоу-бізнесі у мене чубчик випав - це точний факт (сміється). А в глобальному масштабі - звичайно, з'явилася відповідальність. Це невід'ємна складова публічності, у якої є безліч позитивних і негативних сторін.

- Що для вас є ознакою нормального шоу-бізнесу?

- Мене завжди обурювало, чому так багато людей, які по 20-30 років працюють в українському шоу-бізнесі, весь цей час розповідають, що шоу-бізнесу в Україні немає. Я їм завжди кажу: раз стільки років незрозуміло чим займаєтеся, то їдьте краще в колгосп, беріть землю в оренду і вирощуйте зерно. А то виходить: я тут тусуюсь, але все тут погано - діти лізуть на піч, а печі – немає. Така історія мені завжди здавалася дивною. Думку суспільства формують артисти і всі учасники шоу-бізнесу. Якщо вони не люблять і не цінують свою роботу, зі скепсисом демонструють своє цинічне ставлення до шоу-бізнесового процесу, то таке ж відношення буде і у людей.

- Ви самі по натурі яка людина? Сміливий? Рішучий? Або навпаки?

- Я - раціональний. У житті бувають різні ситуації, коли багато людей включають дешевий героїзм, впадають в паніку і поводяться зовсім неорганізовано, а я люблю витримати паузу, яка дозволяє зібратися і ухвалити швидкі, чіткі і правильні рішення. Я за раціоналізм у всіх його проявах. Адже саме раціональне використання часу і простору дарує людині найкращу можливість визначити своє місце в житті і в суспільному процесі зокрема.

- Ви вчите дітей заступатися за слабких? Які приклади зі свого життя ви приводите?

- Дітей я вчу жити по справедливості: і заступатися за слабких, і вміти постояти за себе. Для мене важливо, щоб вони не були відірвані від суспільства і адекватно оцінювали навколишній світ. Сьогодні у мене є можливість створити для них штучне середовище: відвести в елітний садок або найкращу школу, де вони не будуть бачити всіх суспільних проблем, але я цього не роблю принципово. Адже все одно рано чи пізно дитина вийде з рафінованих умов на вулицю і побачить, що світ не досконалий. Тому з дружиною ми спочатку віддали їх у звичайний садочок, щоб вони росли в колективі і вчилися знаходити в ньому своє місце. Мені приємно, що коли Єва і Даня приходять в садок, до них відразу підбігають друзі, а значить - діти вміють знаходити спільну мову з однолітками, виявляють лідерські якості, іншим з ними цікаво. Як на мене, завдання батьків - лише в чомусь підправляти поведінку дітей. Я ніколи не був прихильником того, що діти повинні беззастережно виконувати все, що хочуть і вважають правильним батьки. Адже багато дорослих, не реалізувавши свої амбіції та ідеї, потім переносять їх на своїх дітей, хоча у тих можуть бути кардинально протилежні потреби та бажання. Це трагедія, коли дитину з творчими задатками змушують вивчати точні науки лише тому, що батько впевнений, що економіст - це найкраща професія. Все це згодом ламає дитину, народжує серйозні конфлікти в сім'ї, а в результаті - діти і батьки просто перестають спілкуватися. Я такого своїй родині не бажаю, тому з дружиною ми з раннього віку прислухаємося до бажань своїх дітей, розуміючи, що наш головний обов'язок - не управляти їх життям, а навчити розрізняти, що таке добро і зло, добре і погано, а в іншому вони достатньо розумні, щоб розібратися самостійно. Ми намагаємося виховати нормальних, повноцінних громадян своєї країни, патріотів, які будуть корисні суспільству і рідній Україні.

- Ви для своїх дітей - тато-справжній кумир?

- Я не поспішаю записувати себе в кумири. Була одна історія, коли в садку сина запитали: «Як звати твого батька?». Він відповів: «Тато!». Перепитали ще раз, але відповідь була незмінна. Для дітей я - просто тато, і цим все сказано. Коли у друзів ламаються іграшки, Даня все збирає, знаючи, що тато вдома все відремонтує. Коли приїжджаю з гастролей, на окремій полиці завжди лежать іграшки, які ми разом повинні повернути до життя. Дуже любимо робити це саме разом. При тому, що сам Даня, як і я в дитинстві, дуже дбайливо ставиться до своїх речей та іграшок, практично не ламаючи їх.

- Можете пригадати випадок, завдяки якому ви загартувалися і стали міцнішими. Розкажіть, що сталося?

- П'ять років тому через постійні гастролі, збитого біоритму життя і незбалансованого харчування я набрав 120 кілограм. Отримавши великі навантаження, організм перестав витримувати. Коли зіткнувся з проблемами зі здоров'ям, довелося зібрати волю в кулак і приймати рішення: я переоцінив життєві цінності, почав більше уваги приділяти здоровому способу життя і харчуванню, відмовився від алкоголю. Сьогодні лише зрідка можу на рівні дегустації пригубити алкогольні напої. І, слава Богу, негативні процеси вдалося зупинити, знову підтвердивши істину: все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими.

- Чи часто вам потрібен адреналіновий струс? Розкажіть, коли ви останній раз щось таке переживали?

- Насичений графік завжди тримає в тонусі, ніколи не дозволяє розслаблятися. Іноді за день проїжджаєш тисячу кілометрів за кермом і переживаєш суцільний адреналін. Коли є можливість, на відпочинку я із задоволенням займаюся дайвінгом, який одного разу подарував мені незабутній адреналіновий струс. Під час другого занурення у мене раптово відмовив редуктор, що забезпечує дихання під водою. Справа була в Єгипті та інструктор, звичайно ж, попався з поганим знанням мови. На мигах я довго пояснював йому проблему, потім він довго показував, що бути такого не може, але, на щастя, все закінчилося благополучно - спливли (сміється).

- Про що ви шкодуєте?

- Ні про що. Все, що ми робимо, в будь-якому випадку дарує нам досвід і необхідні життєві уроки. А шкодувати про те, що не сталося - взагалі саме безглузде заняття. Роздумування в стилі: «А якби?» - Нічого не змінять. Замість того щоб марно кусати собі лікті, краще вчитися вчасно робити висновки. Життя - надзвичайно цікава штука і ніхто з нас не знає, скільки сюрпризів нас ще чекає попереду.

- Закінчили ви вже будівництво і ремонт будинку?

- Так, у минулому році. Яскравим фінішем стало нанесення орнаменту традиційної подільської червоно-чорній вишивки на фасад будинку. Спочатку я хотів все зробити в альпійському стилі, але потім згадав про прекрасну українську традицію - розписувати хати. Цією ідеєю настільки загорівся, що не став прислухатися до майстрів, які в один голос почали відмовляти, переконуючи, що зробити це нереально. Вони навіть зверталися до німців, які виготовляють фасадні фарби, і ті теж почали засипати своїми залізними аргументами проти. Але я був непохитний: у голові собі вже все зробив, тому фрази про «нереальність» просто не сприймав. Зрештою згадав свою художню освіту і всі підробітки на будівництві в студентські часи і сам включився в процес. Погратися дійсно довелося. Але результат вийшов саме таким, як я очікував - завдяки вишивці на стінах і вікнах будинок ніби ожив. Вийшло дуже стильно! Перехожі постійно зупиняються біля будинку, щоб детальніше його розглянути. А майстри, які допомагали, навіть фото німцям потім вислали, щоб показати, що українці все-таки змогли зробити те, що вони називали неможливим.

- Світлі пісні пишуться вночі? У який час доби вам найкраще вигадується?

- Пісні народжуються в ту мить, коли приходить їхній час. Це може статися в будь-який час доби, в будь-якому місці, будь то дорога, 10 хвилин в гримерці до виходу на сцену або сон. У моїй збірці поезії «Без звуку», який найближчим часом вийде друком, є кілька віршів, які мені наснилися і я записав їх відразу після пробудження.

- За останній час яку країну вдалося відвідати, і чим вона на вас справила незабутнє враження?

- Цього року вдалося побувати в багатьох країнах. Але найяскравіше враження, звичайно, справили Сполучені Штати Америки, де в травні наша група «ТІК» вперше побувала з гастролями. Концерти пройшли чудово, а США вразили тим, наскільки це контрастна країна. Не завжди картинка, створена в голові завдяки телебаченню і прочитаних книг, відповідала побаченому. Коли є можливість побачити легендарні міста на власні очі, відчути все на смак і на дотик, багато міфів про Америку розвінчуються. І чим більше їздиш, тим більше розумієш, яка насправді у нас прекрасна країна. Це чиста правда! Там добре, де нас немає. Ми всі твердимо, що хочемо, щоб у нас свобода і демократія були, як в Америці, а адже багато речей у нас набагато краще. У нас найкрасивіші дівчата, найпривітніші люди, найсмачніші продукти, але те, що незаперечно і ключове там - що в США працює закон і перед ним усі рівні. Саме це ми в першу чергу повинні переймати. Адже сьогодні нам випав унікальний шанс за всю історію України - справді побудувати країну, якою б пишалися ми і наші діти. Але для цього потрібно перестати шукати винних, що простіше простого, не чекати допомоги від інших, а самим вставати і будувати. І обов'язково пам'ятати, що зміни в країні починаються з кожного з нас. Всі, хто по-справжньому хочуть змін, повинні починати з себе - кожен повинен змінювати свої звички, жити по совісті і закону, і тоді Україна отримає щось світле і прекрасне майбутнє, якого заслуговує.

- Про що ви мрієте?

- Сьогодні моя головна мрія - щоб закінчилася війна і в Україну прийшов мир. Вже набридло, що ми набагато більше часу витрачаємо на те, що нас роз'єднує, а не об'єднує. А, зрештою, хочеться просто отримувати максимум радісних емоцій від життя, щоб все було по-справжньому, щиро, без негативних моментів. Хочеться, щоб всі ми, нарешті, стали більше посміхатися.