Зміни в українському суспільстві очима перформерів: трансформація чи «Метаморфоза»

Організована за підтримки Міжнародного фестивалю оповідання «Intermezzo» та Департаменту культури Вінницької міськради музично-візуально-пластична вистава «Метамерфоза» про зміни в Україні, зібрала вчора у залі палацу мистецтв «Зоря» чимало молоді, що цікавиться сучасним українським мистецтвом, зокрема театром. Виставу поставила нідерландсько-українська режисерка Анастасія Любченко, що створила проект «Mime Wave Ukraine».

Профінансував створення вистави нідерландський фестиваль «Europe by People», арт-резиденція по створенню «Метаморфози» проходила у Любліні (Польща), а актори, що в ній задіяні українці. Власне, актори виступали і режисерами також: вистава складається з кількох мізансцен, кожна з яких народилась з особистих відчуттів змін в Україні від учасника вистави. Але і глядачі не лишаються осторонь – живе обговорення побаченого з глядачами є фактично другою частиною вистави. «Нам цікаві асоціації глядачів. Для нас ці розмови є поштовхом до змін у виставі», - говорить режисерка.

Київ побачив виставу «Метаморфоза» кілька днів тому, далі українсько-нідерландсько-польський проект мандрує до Івано-Франківську та у Львів. У квітні 2016 року «Метаморфози» побачать Нідерланди. А лише сьогодні актори проведуть для вінничан єдиний майстер-клас з фізичного і партисипативного театру.

«Метаморфоза» дає змогу кожному українцю поглянути на наше суспільство та себе в ньому збоку. Чи справді стали ми іншими? Чи здатні сприймати зміни? Чи є процеси змін еволюційними чи лише поверховими? Що могло б підштовхнути суспільство до справжнього переродження? Всі ці питання досліджують актори та перформери (четверо українських артистів, двоє голландських музикантів і один художник-аніматор) мовою фізичного театру, пластики, анімації, живої музики, емоцій, символів, асоціацій, алюзій, тощо…

Мета фізичного театру не переказати вигадану кимось історію, а викликати у глядача глибинні асоціації, емоції та рефлексію на відповідну тему. «Вистава не є вказівкою як треба робити, а дає лише натяк на ситуацію, що відбувається. Я не є моралізатором, я є митцем, який просто є дзеркалом того, що відбувається в суспільстві», - розповіла перед початком вистави Анастасія Любченко.

 

У виставі значущі моменти української сучасності знайшли живе відображення – страх тих, хто йде на війну, розпач тих, хто лишився, нові реалії життя переселенців, популізм та маніпулювання політиків, сміливість тих, хто починає нове, руйнація старих звичок та неможливість справжньої еволюції без єднання.

Важливим елементом вистави є костюми героїв (дизайнер Патриція Пивош (Польща)) – весь час вони грають у дивному об’ємному ганчір’ї , що має символізувати нашарування сумнівів та нерішучості кожної істоти перед лицем змін. Під завісу всі герої позбуваються цих нашарувань під звуки української пісні. Кодою є заключна анімація, що показує людину з одним крилом, яка не може злетіти, скільки не намагається, допоки не зустрічає іншої людини, також однокрилої. Тримаючись за руки вони злітають у небо.

Змінивши одяг на звичний, актори виходять до глядача, щоб обговорити побачене. Розмова засвідчила, що кожен хто бачив виставу, знаходить у ній свої сенси, свої асоціації. Вінницька молодь була уважною та відкритою до спілкування. То чи продовжиться рух змін в українському суспільстві? Чи будуть ці зміни поверховими чи глибинними? Надія на метаморфозу все ж є, хоча б тому, що сучасний фізичний театр не лише збирає зал у Вінниці, але й викликає жваве обговорення побаченого. Єдине що потрібно пам’ятати: однокрилі літають лише взявшись за руки. Тож, єднаймося заради змін на краще!