До конкурсу «Євробачення-2016» залишився місяць. У представниці України - незрівнянної Джамали - розписана кожна хвилина. Але співачка відшукала час, щоб зустрітися зі своїми вінницькими шанувальниками.
Вже наступної середи, 13 квітня, о 19.00 у Будинку офіцерів Джамала буде співати у супроводі бенда й радувати нас новими і знаними композиціями, своїм розкішним голосом, неповторною манерою виконання, стилем і щиросердечними переживаннями.
Кожна пісня, яку виконує Джамала - це особиста історія, якою можна поділитися лише з найближчими. Такими для Джа завжди були й будуть її шанувальники.
.jpg)
- Я люблю своїх шанувальників, називаю їх «родичами». Вони розуміють мою музику, знають, як і чим я живу, вони мені близькі, – виходить, «родичі», - зізнається у своїх інтерв'ю Джамала. - Шанувальники мені іноді говорять: "Ти знаєш, таке дивне почуття: ти пишеш про себе, але здається, що це про мене". Це, напевно, самий крутий комплімент. Виходить, я достукалася до їхніх душ. Чим більш щирий ти зі своїм слухачем, тим більше він тебе розуміє і поважає. Наносного, силіконового завжди було і буде багато. А справжнього, чесного – мало. Голос – унікальний інструмент, з нього можна добути що завгодно, і якщо правильно ним користуватися, він відповідає взаємністю. Можна схрипнути після єдиного концерту, а можна добитися, щоб з кожним виступом голос набирав нових обертонів, звучав все багатше. Голос – це як фарби для художника. Одну фарбу я використовую для академічної музики, іншу – для української народної, третю – для кримськотатарської, а для своєї авторської музики залишаю цілий спектр.
- У вашому житті були джаз, поп, класика. Де ви себе почуваєте найбільш комфортно?
- Моя біда і одночасно перевага в тому, що скрізь. Я два роки була хедлайнером фестивалю О-Fest, де співала Вівальді, Верді, на День незалежності виконувала 9-ту симфонію Бетховена на Майдані. Класика мене не відпускає. Я, звичайно, усвідомлюю, що якби пішла цим шляхом, теж дуже багато цікавого було б у житті. Оперні режисери говорили мені, що в мене є і голос, і драматичні здібності, а цей комплект дорогого вартий. В опері дуже мало виконавців, які присвячують себе не тільки влученню у вокальний резонатор. Оперні співаки увесь час зайняті тим, як знайти його, щоб голос звучав яскраво і близько. Я знаю багато співаків, які постійно думають про сі-бемоль: якщо сі-бемоль не звучить — життя скінчене… Однак опера, академічна освіта завжди тримають мене в тонусі, не дають розслабитися. Навіть якщо я співаю свою пісню в діапазоні октави, я повинна у двох нотах проспівати так, щоб це було ідеально.
- Як переводиться "Джамала"?
- "Джамал" арабською — це "прекрасний". "Джамаль ель дін" — "та, що прославляє прекрасну віру».
- А як вас називають друзі?
- Джа. Або Сусана.
- Де ваш дім — у Києві чи в Криму?
- У глобальному змісті це, звичайно, Крим. Але я з 14 років не жила вдома: вчилася в Сімферопольському музичному училищі, потім у Києві. Я як музикант, напевно, не маю дому: гастролі, готелі. Тому немає прихильності до якогось ліжка, кімнати. Батьків це, звичайно, кривдить. Зате я дуже сильно прив'язана до них: щодня говорю з мамою, кожні два дні — з татом. Будинок там, де твої близькі. Інша справа — поняття Батьківщини. Для мене це Крим. Колодязь у Малореченському, наприклад, викопав мій прадід, у цьому селі поховані мої предки.
- Ваша творчість останнім часом сильно змінилась. Це вплив анексії і війни на сході?
- Я увесь час намагалася знайти потрібне слово, правильний склад, ритм, щоб не втрачався той грув, який мені подобається в англійській, щоб він перенісся на російську, українську – цим пошуком я й займалася. Те, що вийшло з піснями "Заплуталася", "Шлях Додому", – це результат моєї попередньої творчості.
- Але пісня "1944", з якою ви поїдете на «Євробачення», була створена саме півтора роки тому на тлі всіх цих подій.
– Вона була створена на основі подій, які відбулися з моєю родиною у 1944 році. Так, звичайно, те що відбувалося навколо, змусило цю історію зазвучати голосніше і додало їй ще один вимір. Але коріння її залишається в моєму дитинстві. Коли мені було п'ять років, моя прабабуся розповідала, як вони пережили депортацію. У неї було п'ятеро дітей, вижили тільки четверо. Сьогодні живим залишився тільки мій дідусь, і, виходить, він єдиний, хто може розказати історію від першої особи. Ця трагедія - не розповідь про те, як десь у когось щось трапилося. Це трапилося у мене вдома, це до мене конкретно додому прийшли. Тому я й написала цю пісню, присвятивши моїй бабусі і всьому кримськотатарському народу. У бабусі був великий будинок з виноградниками, з колодязем. І от посеред ночі приходять якісь люди і говорять: "П'ятнадцять хвилин на збори". Вона розповідала, що вони навіть не брали їжу, тому що вже знали, що відбувалося з євреями. Вони приготувалися вмирати. Брали лише сімейні прикраси і щось дуже коштовне. Але я навіть не уявляю, що можна зібрати за 15 хвилин у будинку, де ти прожив усе життя. Їх везли в закритих товарних вагонах, у яких було нестерпно задушливо, без їжі, без води... Це було дуже важко. Але ще важче стало, коли їх привезли в Середню Азію. Як розповідала бабуся, коли вони приїхали в Узбекистан, виявилося, що радянська пропаганда вже вселила узбекам, що кримські татари, по суті - не люди…
– Називали зрадниками?
– Це півбіди. Тоді з освітою було важко, більша частина людей у Середній Азії була неосвічена. У них ходили чутки, що в кримських татар хвости, що ми – не зовсім люди. Я серйозно вам говорю! Бабуся розповідала, що до неї один раз підійшла дівчинка, її однолітка, і підняла їй сукню, щоб подивитися, чи немає в неї хвоста. Кримських татар боялися. І після того, як їх привезли в Середню Азію, там померло ще більше людей, ніж по дорозі у вагонах. Їх вбивали в лікарнях, робили якісь смертельні ін'єкції... Там усе так організували, щоб їм життя не було. Ми з вами зараз можемо, як ніхто інший, це відчути. У тому ж напрямку процеси йдуть і зараз. Про що тут говорити, якщо я тепер найголовніша "бандерівка" у Криму? Мене зняли з дошки пошани в музичній школі, де я була єдиним досягненням за мільярди років. Зняли всі мої фотографії, дипломи, які мама їм віддавала. От реальний вплив пропаганди на дурних людей. А дурних людей завжди більше.
– Після вашої перемоги у нацвідборі «Євробачення» була дискусія про те, варто Україну представляти з важкої чи навпаки з «оптимістичної» сторони…
– Якщо хтось мені приведе конкретний приклад, у якому році Україну представляли українські виконавці в будь-якому конкурсі з піснею, хоча б частково дотичною до теми війни, Голодомору, будь-якої трагедії, яка трапилася з нашими народами в історії, – я зніму свою кандидатуру.
Не приведете. Тому що нікого не було. Завжди Україну представляли життєрадісно, оптимістично. Єдина Alyosha у 2010 році співала пісню «People», у неї історія була пов'язана із Чорнобилем. Все, більше я не пам'ятаю таких прикладів. Чому, коли презентується кіно про війну де-небудь в Африці або в Югославії, Анжеліна Джолі виходить і говорить, що її фільм про скривджені народи і так далі? Леонардо Ді Капріо після виходу фільму «Легенда Х’ю Гласа» лається, що американці увесь час кривдять індіанців. Тобто для них несоромно, якщо в кіно піднімаються такі важливі теми, як проблеми малих народів або народів, які протягом багатьох років гнобляться. Чому цього не може бути в пісенному конкурсі, тим більше такого масштабу? Кіно, музика дають мову, за допомогою якої можна легко спілкуватися зі своїми сучасниками. Хто сказав, що музика повинна бути завжди розважальною? Зрозуміло, що цей конкурс має, в першу чергу, розважальний характер, і все повинно бути яскраво і видовищно. Але я пам'ятаю виступ сербської співачки Марії Шерифович, яка вийшла одна, у чоловічому костюмі, і на сцені молилася за свій народ. І вона перемогла. Питання, яку пісню співати, сумну чи веселу звучить якось примітивно. Яка пісня краща – таку й співати!
– Яку головну думку вам хочеться донести до європейської аудиторії?
– Мені б хотілося донести, що, якщо ти поважаєш свою родину, пам'ятаєш своє коріння, знаєш свою культуру, історію, ти ніколи не виявиш неповагу або агресію стосовно іншої культури. Ти, навпаки, будеш нею цікавитися і намагатися зрозуміти. Я часто подорожую і одержую величезне задоволення від нових знань. Коли приїжджаю в нову країну, відразу дізнаюся, як буде місцевою мовою "Добридень", "До побачення», яку їжу там їдять, що слухають. Це ж цікаво! Недавно я поїхала на Шрі-Ланку і відпочивала там одна. Мені всі говорили: "Боже, там же так брудно, вона густонаселена… Куди ж ти одна?" А мені подобається довіряти людям. Більше того, у мене відразу якось виходить спілкуватися на рівні "я з вами однієї крові", вони відчувають, що я "свій чувак". Якщо ти довіряєш людям і дійсно ставишся до них так, як хотів би, щоб ставилися до тебе, вони це відчувають. Тому мій головний меседж, напевно, про те, що ми повинні почати із себе. Якщо ми починаємо із себе, якщо ми починаємо будувати своє життя, дотримуючись базових людських законів, все-таки є надія, що ми в майбутньому зможемо зберегти людський вигляд і не перетворитися в монстрів, у яких, як мені здається, перетворюються люди в боротьбі за владу і гроші. Наша Україна – дуже крута, правда. У нас дуже круті люди. Вони талановиті і людяні - це наше найголовніше багатство. Поки. Мені б хотілося, щоб про Україну згадували як про країну, у якій дуже багато талановитих людей у всіх сферах. Для цього є всі передумови…
Не втрачайте унікальної нагоди почути чарівний голос Джамали 13 квітня у рідній Вінниці наживо!
Квитки на вінницький концерт Джамали можна придбати у касах Вінницького театру імені Садовського і Будинку офіцерів, на сайті bilet.vn.ua та за телефоном безкоштовної доставки квитків: (0432)57-55-55.
Організатор концерту - компанія «ВІННИЦЯКОНЦЕРТ». Пригощає ресторан «Тифліс».