17 травня у Вінниці відбулася чергова зустріч у рамках Польсько-української дискусійної платформи. Гостем платформи уже вдруге став письменник та перекладач Олександр Бойченко. Під час зустрічі він презентував книгу Ришарда Капусцінського «Ще день життя» у перекладі Олеся Герасима та свою збірку оповідань «50 відсотків рації».
Як розповів Олександр Бойченко, книга «Ще день життя» - це чергова, після «Імператора» і «Шахіншаха», книжка всесвітньо знаного польського репортажиста Ришарда Капусцінського в перекладі Олеся Герасима, написана на межі документалістики і художньої літератури. Цього разу – про африканську країну Анголу.
У книзі йдеться про колоніальне минуле та боротьбу за незалежність. Іноземна інтервенція і громадянська війна, політичні чвари на тлі тотальної корупції і бідності населення, також пустопорожні пафосні промови на тлі військових та економічних катастроф – те, про що пише Капусцінський. І це є актуальним не лише для вкрай відсталої африканської країни 70-х років минулого століття...
Також письменник розповів про свою нову книгу «50 відсотків рації». Це видання можна читати як збірку давніших і новіших оповідань або навіть як невеличкий автобіографічний роман, у якому «відносно важливі для автора події викладені у відносно хронологічному порядку». Однак сам автор твердить, що його тексти належать до жанру сюжетної публіцистики.
.jpg)
«Всі тексти книги написані на основі реальних фактів. Це короткі історії про те, що траплялося зі мною. Мої герої на 50 відсотків є реальними, але на 50 – вигаданими. Те саме з розказаними тут історіями: на 50 відсотків вони є літературними, а на 50 – журналістськими, на 50 – комічними, а на 50 – не дуже», - каже Олександр Бойченко.
З цих оповідань 14 вже були раніше надруковані в інших книжках Бойченка: «Абикнижці» та «Більше/Менше». «50 відсотків раціїї», за словами автора, підходить рівно п’ятдесяти відсоткам читачів. Книжка починається з тексту про Другу світову війну, а закінчується оповіданням про теперішню війну на сході України.
«Логіка розташування цих текстів така, що майже кожна порушена тут тема чи історія має за контрапунктним принципом якусь свою протилежність. Якщо щось розглянуто з одного погляду, то через кілька текстів буде розглянуто з іншого, підважить ту рацію, яка була висловлена у тому тексті. Мені йшлося про те, щоб речі не звучали однозначно, щоб ми завжди пам’ятали, що є інша правда, можливо, не гірша», – розповів письменник.
.jpg)
Тексти збірки часто перегукуються один з одним, змушуючи читача, як мінімум, бути уважним. Наприклад, «Три товариші» та «Мова вбивць», де йдеться про українсько-російські взаємини, або «Вже літа є досить» і «Нема з ким говорити» - роздуми про копання картоплі. У цих та інших есе автор згадує цікаві історії з власного дитинства і студентських років, охоче розповідає про своїх друзів та близьких.
«Однокласники, однокурсники, знайомі... Іноді я пишу про них, змінюючи імена й тасуючи факти», - каже Олександр Бойченко.
Зауважимо, що Олександр Бойченко вже вдруге став гостем Польсько-української дискусійної платформи. Тоді письменник презентував книги польських авторів, що піднімають болючу й суперечливу тему тоталітаризму (нацистського, радянського, африканського, азійського), також тему змін суспільної та особистої свідомості в екстремальних тоталітарних умовах.