Історія вінницького гурту «Очеретяний кіт» налічує 20 років та декілька творчих складів. Назва походить від однойменної тварини, яка живе біля болота та вміє плавати. Учасники гурту дуже люблять мандрувати, але живуть у рідній Вінниці, де й займаються творчими експериментами. Роман Кріль – соліст «Очеретяного кота» та автор пісень, а також він довгий час був корпоративним тренером для ведучих на радіо. Ми поспілкувалися з ним про творчість, натхнення, роботу над собою та сприйняття навколишнього світу.
- Зараз «Очеретяний кіт», «Гайдамаки», «Тінь сонця», «Друже музико» та декілька інших гуртів об’єдналися в угрупування «Музичний батальйон». Власне від нього ми іноді їздимо на схід, записуємо спільні творчі проекти. Також практикуємо своєрідну «Комуну вихідного дня» в Демидівці, де у нас проходять маленькі домашні фестивалі. Такий домашній формат мені дуже подобається. – розповів Роман Кріль.
Щодо створення якісних текстів і музики, пан Роман ставиться філософськи. Він впевнений, що якість життя визначає якість творчості, а натхнення – це в першу чергу продуктивна робота над собою. Коли він займався з ведучими на радіо, то змушував їх відходити від егоцентризму, який притаманний всім творчим людям.
- Я прихильник праці. Своїм студентам раджу генерувати тексти з того, що вони бачать навколо. Не знаю, чи так можна говорити про «натхнення», чи просто про діяльність мозку в певний період життя. Після того, як в тебе є основа твору, його можна фільтрувати, розвивати, згодом інтонувати та перетворювати. Для мене пісня – це можливість підсилити текстовий код музичним.
Також ми запитали про особливості вінницького творчого осередку, адже за 20 років відбулися і політичні, і соціальні зміни в суспільстві. Ще поцікавилися, де ж шукати теми для якісних мистецьких матеріалів?
- Виділити поетів, які мені цікаві у Вінниці дуже важко. Часто це голі самозакохані езотерики, які нічого цікавого у текстах не можуть запропонувати. Коли я був в журі конкурсу «Малахітовий носоріг», то зрозумів наскільки однаковими є сучасні графомани. Інтимна лірика нагадує самокопання, ніби все пише одна людина.
.jpg)
- Тоді як виховати у собі «смак» до хороших мистецьких продуктів?
- Наявність думки ставить межу між маскультом і авторським текстом. Якщо є ідея, думка та вирішення – це цікаво, це змушує аналізувати. Мені здається, що маскультура – це певні кліше, повтори. Коли ти не займаєшся маскультурою, то сама творчість як процес часто супроводжується ейфорією. Виховати в собі смак до якісного продукту просто, варто лише отримувати постійні «штурханці» по самолюбуванню від людей, думка яких тобі важлива. Я так виховую своїх учнів, даючи їм образ життя.
- Ви займаєтеся самовихованням?
- Я регулярно повертаюся до своїх текстів, складні речі я прочищаю від зарозумілих речей. Мелодія може створити інше значення, надати змістовності. Самі теми знаходяться не в творчості, вони закладаються в житті. Там де продаються футболки, де ходять звичайні люди. В кожному середовищі є цікаві особистості, які дають поштовх щось написати чи створити.
- Що для вас означає професійність, чи можна її досягнути у мистецтві?
- Коли я прийшов до відомого вінницького гітариста навчатись, він мені нічого по-суті не сказав, але змусив взяти кокос та створити з твердої шкаралупи акуратні крапельки-основи для біжутерії. Я вже потім зрозумів, що він хотів навчити елементарного відношенню до деталей. Так само коли ми запрошуємо у Демидівку відомих митців – це не для того, щоб нагрузити їх якимись питаннями про творчість. Це дає можливість побувати в середовищі автора, побачити як він побутує, поспостерігати.
.jpg)
- Що таке професійне вигорання, і чи стикались ви з такою проблемою?
- Це те, що до 40 років перетворює потенційно класних журналістів, поетів, музикантів в алкоголіків чи просто лінивих людей. В цьому віці досвід і талант починають резонувати. Ротація моїх друзів пройшла досить жорстко. Ті, хто були в юності, і ті хто зараз – це абсолютно різні люди. Головне – це те, що є відчуття емоційного «контакту» без вигорання.