Різдвяні свята – це період, коли традиції та обряди оживають, повертаючи нас до витоків. Століттями українці вкладали ідеї сімейного добробуту, урочистості та родючості в тексти колядок і щедрівок. Вечеря напередодні Різдва носила особливий характер і перетворювалась у справжній ритуал. Сьогодні ми розповімо особливості традиційного святкування зимових свят на Поділлі.
Не секрет, що Різдво – це одне з тих свят, коли язичницькі вірування тісно переплітаються з християнськими мотивами. Задовго до прийняття єдиної релігії на Русі наші предки відзначали Коляду – день народження Сонця (21-22 грудня). Саме в цей день прийнято було згадувати померлих та дякувати природі за урожай. Для мертвих душ готували варену пшеницю, яку приправляли медом та маком. Вважалося, що душі померлих родичів беруть участь у різдвяній трапезі, тому для них залишали їжу на столі до ранку, а також уся родина клала свої ложки в горщик з кутею.
Також дохристиянською традицією вважається обмін стравами, що символізувало спорідненість сімей та їхню взаємну приязнь. 12 страв на столі – це своєрідна шана всім місяцям року, тому вечеря включала практично всі наявні у господарстві продукти. Багатий стіл повинен був забезпечити добробут у наступному році, тому навіть найбідніші люди докладали зусиль до приготування максимуму страв. Починали вечерю з куті, першу ложку якої за традицією господар підкидав до стелі. Також батько обов'язково мав занести до хати сніп пшениці, жита або вівса - «дідух» і поставити його на покуті.
Про особливості традиційного святкування Різдва ми розпитали у вінничанки Ніни Бегас. В її родині всі дотримуються давніх традицій: від діда до найменшого сина. Любов до пізнання прадавніх культурно-побутових відносин українців Ніна передає своїм повсякденним життям та суспільною діяльністю.
- Я пам’ятаю обряди святкування Різдва ще з дитинства і передаю їх своїм дітям. Хоч наші предки відзначали Коляду в день зимового сонцестояння, але ми збираємося у дідуся до першої зірки 6 січня. Можливо, для когось дідух стає популярним атрибутом, а для нас він завжди був традиційним. Сніп ставимо на святковий стіл, оскільки покуті в хаті немає, - поділилася Ніна Бегас.
Кажуть, що перед тим як сідати за стіл важливо здмухнути з лави (стільця), щоб не придавити мертву душу, яка навідалась в гості. Також цього вечора не можна співати, галасувати, потрібно готувати більше традиційних страв: млинчики, рибу, кутю. На столі варто залишити на одну тарілочку більше для того, щоб духи предків могли почастуватись. Після вечері всі страви залишаються на столі, а ложку краєчком спирають на горщик з кутею (якщо зранку вона впала, то означає, що частувались духи).
- Мій батько з Могилів-Подільського району, а в них кутю люблять густу. А в нас тут побутує рідка варена пшениця з водою чи молоком. До речі, мак обов’язково потрібно перетерти у макітрі, додавати можна горішки, родзинки, мед, але без цукру!
Ще Ніна розповіла про традицію, яка називається «квокати»: кидаєте під стіл сіно з грошима, горішками і цукерками, а діти квокаючи їх збирають. Колись це практикували для того, щоб в господарстві водились кури, а зараз більше для розваги дітей.
Також ми розпитали про особливості колядування і щедрування. Цікаво, що в прадавньому українському фольклорі побутувала думка, що через 12 днів після Коляди народилася Вода (3-4 січня – Водосвяття). Щедрувати ходили аж в кінці лютого напередодні Нового року, який зустрічали весною, коли пробуджувалась природа. Того, мабуть, в прадавніх щедрівках згадують багато птахів.
- Кажуть, що посівати мають тільки хлопці, а щедрувати дівчата. В нас всі ходять гуртом і співають давні колядки. Цікаве дослідження, що в колядках зображено багато птахів: це і зозуля, сокіл, ластівка, голуби, що символізувало продовження роду.
Існують історичні дослідження, які засвідчують особливе ставлення подолян до обряду «водіння кози». Її роль зазвичай виконував парубок в кожусі з вирізаним з дерева опудалом, яке тримав у руках. Голова «кози» мала рухати щелепою, а на рогах висіли дзвоники і стрічки. Важливим моментом «водіння кози» є її танець з символічним «вмиранням» та «воскресінням», що символізує коло обіг природи.
До речі, корені обрядового дійства з «козою» відомі ще з часів Давньої Греції, коли святкували Діонісії. Зараз у Греції побутує звичай пекти солодкий різдвяний пиріг з захованою монеткою. Кому вона дістанеться при розрізанні, той буде щасливим. В Італії замість Санти на Різдво приходить Баббо Натале, якому потрібно лишити під ялинкою якісь частування. А 6 січня до дітей навідується Бефана (як наша Бага Яга), що приносить слухняним солодощі, а вредним – вуглинки. В Канаді на Різдво люди занурюються у крижану воду, щоб очиститись.