У Вінниці слухали відомі танго та фокстроти епохи між двома світовими війнами

Звучить наївний, замріяний та щемливий старовинний мотив, жіночий голос співає про нерозділене кохання, про те, що світ навколо тепер зовсім інший… Це одне з найвідоміших танго довоєнної доби «To ostatnia niedziela» – (польск. «Це остання неділя», відоме також у російській версії як «Утомленное сонце»), і ті, хто прийшли послухати цю пісню у «Галерею ХХІ» не лише насолоджуються нею у виконанні вінницьких музиканток, але й мають змогу дізнатись про автора цієї знаменитої мелодії, польського піаніста, диригента і композитора Єжи Петерсбурського, його творчість та його долю.

На сцені увесь вечір Ярослава Ліхачова – випускниця Харківської консерваторії, викладач ВУКіМ та її незмінна партнерка по сцені Вікторія Савич, випускниця Національної Державної музичної Академії і досить відома піаністка в музичному осередку Вінниччини. А про цікаві факти з історії танго розповідає музикознавиця Олена Мельничук, випускниця Львівської консерваторії.

На екран проектують чорно-білі фото тих років, що сприяє повному зануренню численних слухачів у епоху 1930-40 років минулого століття. Мелодійне звучання танго і фокстротів знайомить аудиторію з культурним музичним спадком Польщі у сучасному аранжуванні. Атмосферний вечір продовжується відомим вальсом, під який кружляли в танці наші бабусі – «Синий платочек», або у польському варіанті «Błękitna chusteczka». Автор цієї музики той самий Єжи Петерсбурський.

Далі чуємо і про інших, наприклад про польського поета-пісняра і лібретиста єврейського походження Анджея Власта, який трагічно помер у Варшавському гетто. У мирному 1931 році він написав легкий фокстрот для театра-ревю. І вся Польща наспівувала: «Pod samowarem siedzi moja Masza, Ja mówię «tak», a ona mówi «nie». Через три роки ця пісня вже на російській мові прогримить на весь СССР у виконанні джаз-оркестру Леоніда Утесова. На грамплатівці буде вказано: «слова В. Лебедєва-Кумача» і це неправда. Авторка як польського, так і російського тексту відомої пісні – Фанні Гордон (Квятковська), але довести своє авторство полька, що після війни жила у СССР, змогла лише у 1979 році.

Звучить ще багато чарівних мелодій, під які закохувались та які наспівували молоді люди у 1930-ті, коли війна була вже на порозі, але всім так хотілось вірити, що страшного можна уникнути, лише заспівавши веселу пісню про кохання. Ці наївні, прості пісеньки тепер – чарівне ретро. Їх мотиви хочеться перебирати у пам’яті, мов старі фотокартки, уявляючи ту епоху між двома світовими війнами.