Режисерка Марина Ревенко про свою шевченкіану та те, як грати вистави, щоб не було соромно

Марина Борисівна Ревенко – керівник та режисер народного театру-студії «Сьоме небо» та дитячого театру-студії «Птаха». Перший існує вже більше десяти років і має неабияке визнання на всеукраїнських конкурсах аматорського мистецтва, другий розпочав свою роботу не так давно і приймає малечу від 7 до 16. Вихованці пані Марини виступають на великих міських святах та власними силами створюють неповторні постановки. На цей раз вони ставлять Тараса Григоровича Шевченка.

Чому ви вирішили поставити виставу за Кобзарем?

Мені здається, що кожна освічена людина, декілька разів за життя відкриває том творів Шевченка. І це не банальні слова. У його творах можна знайти рядки, що будуть актуальні до кожної з граней життя в Україні. Для молоді це нагода ознайомитись з творами нашого класика завдяки мистецтву театру. До того ж у медичному вузі, де у нас буде прем’єра та де вчаться більшість наших вихованців, навчається чимало іноземців, які вчать українську і їм також буде цікаво.

Розкажіть про саму виставу, яку ви покажете напередодні шевченківських днів.

Вистава «Зоре моя вечірняя» побудована за двома поемами Шевченка – «Княжна» і «Мар’яна-черниця». Назву обрали за першими словами вступу до поеми «Княжна», а прологом до нашої постановки пролунає однойменна пісня у виконанні хору імені Г. Верьовки. Прем’єра – 6-го березня о 17.30 в актовій залі ВНМУ ім. М. Пирогова. Вхід вільний.

Як довго ви працювали над виставою і що ваш найбільше вразило при опрацюванні класичного тексту з сучасною молоддю?

Близько п’яти місяців тривала підготовка. Читаючи рядки Кобзаря, ми були вражені як вони перегукуються з сучасними обставинами в яких ми живемо, вони справді й зараз актуальні. Наприклад, у фіналі вистави (за текстом «Мар’яна-черниця») хлопець збирається на війну, і дівчина вимовляє «Я чула, що ляхи йдуть», а у всіх у нас ком у горлі, і хочеться замінити слова класика на «москалі йдуть»!

Ваша версія Шевченка класична чи осучаснена?

Це поєднання сучасності з народним класичним театром, все ж, це скоріш класика. Найбільше модернового мабуть у музиці – звучатимуть пісні у виконанні Ніни Матвієнко та уславленого гурту «ДахаБраха».

Розкажіть як ви відтворите антураж українського села на сцені?

Реквізит, костюми і декорації – ми все робимо своїми руками. Серед реквізиту будуть і автентичні речі: наприклад, подаровані нам вишиті сорочки та побутові ужиткові речі. У костюмах траплятимуться елементи сучасного, але загалом ми ставимось уважно до традицій. У нас є ширма, тини, які ми самі сплели з гілочок. Костюми допомагає шити мати однієї з учасниць. Все власними силами!

Всі актори молоді люди, студенти?

Так, студенти, аматори, більшість навчається у медичному університеті, дехто у педагогічному. У виставі візьмуть участь також кілька вихованців дитячої студії «Птаха» – двоє хлопчиків гратимуть поводирів сліпого кобзаря, також задіяні 15-річні хлопець та дівчина. А взагалі, основний склад «Сьомого неба» нещодавно змінився – двоє учнів продовжили навчання в театральному вузі, решта поїхали з міста. Тож зараз студія оновилась і для нас ця вистава дуже важлива.

Де ви проводите репетиції?

Завдяки Центру концертних та фестивальних програм у нас уже майже два роки є місце для репетицій. Натомість діти приймають активну участь у загальноміських святах та інших масових заходах, що є для них гарною школою. А так ми звикли репетирувати будь де – навіть у коридорах чи на вулиці.

Які поради ви найчастіше даєте своїм вихованцям?

Я дуже вимогливий режисер. Я нерідко кажу, що найгірше, що може бути після вистави, це якщо вам соромно дивитись один одному у вічі. Виставу треба грати так, щоб потім обійнятись і сказати «Ми зробили все, що можливо», навіть якщо щось не вийшло. Не люблю коли мені соромно і дітей тому ж вчу.

Чи збираєтесь, після прем’єри, продемонструвати спектакль у інших містах, повезти на фестивалі?

Нас уже чудово знають як в місті, так і по Україні, вже запрошують. У минулому році з виставою «Варшавський набат» ми їздили по школах та бібліотеках нашого міста. Показуємо також свої вистави у обласній громадській організації молоді з обмеженими фізичними можливостями «Гармонія», з ними ми також робимо спільні проекти, в яких молодь з обмеженими можливостями задіяна у виставах. Граємо благодійні вистави, тощо.

Які у молодіжного театру творчі плани на найближче майбутнє?

Вже готуємо виставу за п’єсою Анни Багряної «Останнє танго», вона про долю, кохання та трагічну загибель Олени Теліги. Мабуть зробимо її влітку, а потім в планах поїхати на гастролі до Західної України. Великим творчим поштовхом для цього стало знайомство з самою Анною Багряною. До речі наш дитячий театр «Птаха» також ставитиме її казку «Шовкова зоря». Ми взагалі пропагуємо і любимо українських авторів.