Відомий волонтер Юрій Тира «Степанич» презентував у Вінниці свою книгу «Дороги до Щастя»

Юрій Тира 14 червня у Вінниці презентував свою дебютну книгу «Дороги до щастя: круїзно-волонтерські нотатки», яка складається фактично з двох частин. Перша – про подорожі світом, друга частина – про нашу країну, війну і людей.

Нотатки «Степанича», саме так друзі називають відомого мандрівника та волонтера, це розповіді про боротьбу між двома світами. Юрій Тира побував в 90 країнах, мав досить успішний бізнес, серед яких була круїзна компанія. З початком військових дій на сході України, почав разом з своїми друзями - відомими акторами займатись волонтерською діяльністю.

«В руках тримаю книгу, автором якої є мій кум, цей світло-русий чоловік з великим серцем… Тут зібрано багато цікавих історій, що стосуються мандрів, які привели до Щастя, можливо не того, яке чекали, йдеться про населений пункт в Луганській області. Але це образно. Книга про те, як змінювались події в державі, як змінювались погляди і наше життя і зрештою привело до того, що ми вже ніколи не будемо такими як були», - розпочав презентацію лідер вінничанин Віктор Бронюк.

«В книзі описані події останніх 5 років. Це події в країні та мої думки з приводу того, що відбувається. Свого часу я досягнув всього, що прагнув і зрозумів найголовніше: на той світ з собою все не забереш. На той час моїми найбільшими життєвими цінностями були подорожі. Я їздив світом і записував, те що бачив зі своєї точки зору. Замітки почались з подорожі в Антарктиду. Коли почалась війна, то було не до книг, але в результаті, на тому тижні вона вийшла з друку», - розпочав Юрій Тира.

Жінка, якій присвячено книгу

«Два роки тому я був у відрядженні в Англії на круїзному лайнері. Телефонує мені дружина мого кума (Віктора Бронюка – ред.) і каже, здається тобі вистачить бути одиноким, приїдь до Вінниці, є розмова. Результатом цієї розмови «Міс Вінниця 2008» - мій «маленький Сталінград». Я приїхав сюди з речами, поспілкувались, між цим були регулярні поїздки на фронт. Вона цього не відразу зрозуміла. Але я при першій зустрічі сказав: я людина складна, в мене язва, в нас різниця у віці, але ти будеш моєю дружиною, і найщасливішою жінкою в світі…. От два роки ту планку, яку для себе поставив, підтримую.

Книга завершується тим, що за великим рахунком дороги до щастя різні. Для мене моє щастя – поруч. Я щасливий», - каже Юрій.

Юрій Тира спілкується російською, книга теж російськомовна. Але автор своїм життям неодноразово довів, що є патріотом своєї країни переконаний, що видання повинні прочитати «на іншій стороні».

«Мені в коментах під постам написали «чому книжка на російській мові, нажаль?». Нажаль, то на жаль. Поки що так. Дуже хочу щоб цю книжку читали на тій стороні. Вона туди піде. Ми програємо інформаційну війну, і нехай на тій стороні знають за що ми воюємо, як ми воюємо, які в нас чудові люди, і ми просто так свою країну без бою не віддамо», - відповів автор.

Остання сторінка видання: «Замість епілогу»

Нотатки – один із моментів, після того як автор з товаришами розвезли по передовій гуманітарний вантаж, який збирали і у Вінниці, зокрема.

«Разгрузились нехитрым волонтерским грузом в нескольких пунктах доставки, сидим с другом, ждем встречающих в условленном месте…

- А ты обратил внимание, какие у ребят чистые лица?

- Ага, и глаза светлые…

Телефон пищит приятной SMS-кой, от нее, Любимой:

- Люблю, скучаю, волнуюсь, береги себя, ты мне очень нужен!!!

Вроде ничего особенного, обычный рейс, маршрут известен, происходящее понятно до мелочей, но все же «завис».

- От Лили? Все в порядке?

Молча киваю головой:

- Необычная она у меня, настоящая, я думал таких уже больше не бывает…

- Точно, необычная. Она нас провожать пришла в платьице и туфельках, вы уехали раньше, я задержался. Она долго махала тебе рукой вслед, держалась из последних сил, я видел. Потом м я выехал на Соборную, а она пешком уже далеко отошла, почти к самому мосту. Идет и плачет. Ей бы на Роллс Ройсе с ее внешностью ездить на заднем сидении, а она – ножками. Мужики из проезжающих машин сигналят, пятятся, «козлы»… а она слезы утирает и ноль внимания на происходящее, бредет себе. Повезло тебе, точно необычная, заслужил.

- Тебя ведь тоже жена и дети дома ждут, отпускают, понимают и тебе повезло, тоже заслужил.

Спасибо Вам, родные, всем кто верит в нас и ждет, не предадим и не подведем, нет в нас такого права».

Фото з сайту Вінниця.info