На рахунку заслуженої артистки України Олесі Жураківської понад 60 кіноролей. Однією з перших, за яку її полюбили глядачі, була роль Люськи у мюзиклі «За двома зайцями».
Відтоді поява цієї харизматичної актриси у фільмі чи театральній виставі приносить успіх і високі рейтинги.
Олесю запрошують у свої картини імениті режисери, а на сцені столичного Театру на Лівому березі Дніпра вона — одна з провідних актрис.
Її поважають і люблять за чесність, професіоналізм і неймовірну працездатність. Актриса підкуповує своєю щирістю і повною відсутністю «зіркової хвороби».
А вже скоро вінничани та гості міста будуть насолоджуватися грою Олесі Жураківської наживо!
13 травня о 19.00 у Вінницькому театрі імені Садовського акторка разом із зірковими колегами - Володимиром Горянським та Дмитром Лалєнковим - привезуть до Вінниці іскрометну комедію «Чоловік моєї дружини» (квитки на виставу – на сайті http://bilet.vn.uaі за тел.: (098)101-00-63).
Напередодні зустрічі з улюбленою акторкою, пропонуємо вам найцікавіші факти з її біографії!
— Олесю, ви закінчили московський ГІТІС і свого часу багато знімалися у Росії. У вас вимальовувалася непогана перспектива: вам давали цікаві ролі, але ви все кинули і поїхали до Києва.
— Це пов’язано з моєю особистою трагедією. Я розлучилася з чоловіком, хотіла збільшити дистанцію, і тому повернулася додому. Коли поїхала до Москви на навчання, дуже сумувала за Києвом. Причому настільки, що часто приїжджала на Київський вокзал у Москві, підходила до квиткових кас, аби послухати, як люди у черзі спілкуються українською. А коли зустрічала знайомих, то моєму щастю не було меж. Коли їхала вчитися у Москву, це був зовсім інший час, я була вихована у Союзі, і не сприймала Москву як іншу країну.
— Перед тим, як вступити у ГІТІС, ви закінчили технікум легкої промисловості. Чи знадобилося вам навчання у технікумі?
— Аякже! Вмію моделювати і шити. Свого часу, коли повернулася до Києва з Москви, вміння шити «годувало» мене. Не відразу мені пропонували зніматися у кіно, треба було походити по кастингах. Тому шила і заробляла непогані гроші. Не хотіла сидіти на шиї у батьків. А ще технікум мені дав відчуття свободи. Бо ті, хто має тільки акторську освіту, не почуваються вільними. Я маю сміливість відмовлятися від ролей, чекати на цікавіші, бо у мене є ще одна спеціальність, яка не дасть вмерти з голоду. Мама казала: «Доцю, треба мати таке ремесло, щоб ти себе могла прогодувати за будь-якої влади».
— Ви з дитинства мріяли стати актрисою?
— Ні. Обставини складалися так, аби я потрапила до Москви. Спочатку туди поїхала моя подруга, яка навчалася у Гнєсінському училищі, вона мене тягнула туди. Я закінчувала технікум, а вона мало не кричала: «Ти не розумієш! Це твоя доля!». Для мене було природно організовувати конкурси на кшталт «Ану-ка, дєвушкі», «ану-ка» ще хтось… Бути на сцені, співати, танцювати. Я завжди була лідером — спочатку піонерським, потім комсомольським. Для мене було нормальним — приїхати на весілля, вийти на сцену і взяти мікрофон, щоб розвеселити гостей. Але уявити собі, що це колись стане моєю професією і за це ще й буду отримувати насолоду і гроші, не могла. Правда, насолода прийшла з часом. Бо спочатку мене охопив жах, коли вступила у ГІТІС і потрапила у гуртожиток. Раптом зрозуміла, що неправильно зробила, бо поїхала від справжньої чудової сім’ї далеко. Мене виплекали у середовищі любові, дружби, ніжності і взаємоповаги. А у Москві я опинилася у розваленому гуртожитку з величезними тарганами, які бігали за шпалерами і було чути, як вони шарудять. Я була у відчаї. Плакала мамі у слухавку… У мене були найкращі у світі педагоги - усіх люблю, але одного любила найбільше. Це був геній, на жаль, уже відійшов у кращий світ, — Володимир Тарасенко. Здавалося, що він бачив нас як на рентгенівському знімку. Я страшенно боялася сцени і червоніла як рак. У мене тремтіли коліна. Він це бачив і змушував мене щодня виходити на майданчик. Володимир Давидович «вибивав» з мене той страх. Так я перестала червоніти й боятися…
— Ви знімалися у фільмі «За двома зайцями» разом з Аллою Пугачовою і Максимом Галкіним. Зірки російської естради не демонстрували своєї зверхності?
— Навпаки, Алла Борисівна настільки щира, така азартна, що ніякої зірковості за нею не зауважила. У нас були складні умови на знімальному майданчику — і холодно, і відпочити не було де, і знімали в екстремальних обставинах, але вона жодного разу не фиркнула. Люблю людей, які поважають партнерів, які віддаються своїй професії, люблять її.
— Відомо, що ви відмовили Станіславу Говорухіну…
— Так, це було під час анексії Криму. Я мала зніматися у проекті, який курував Говорухін, у Вільнюсі. Дала згоду. Але, як тільки почула коментар Станіслава Сергійовича, що він радіє, що Крим нарешті належатиме Росії, зателефонувала у знімальну групу і сказала, що не братиму участі у зйомках.
— Кілька років тому ви відмовилися від участі у фільмі «Матч смерті». Натомість багато українських акторів там зіграли.
— Я багато різних сценаріїв читала, де українці дивно виглядають. Але у «Матчі» у мене була особливо гостра реакція… Прочитала сценарій увечері, вранці мала йти знайомитися з режисером. До ранку не спала. Прочитала той сценарій ще раз. Думала, може, була втомлена і неправильно зрозуміла. Жодного негативного персонажа, який би говорив російською мовою, не було. А всі падлюки, зрадники, мерзотники були або українцями, або розмовляли суржиком. А той персонаж, який запропонували мені, ще був дебільний. Матч смерті був у 1943 році. Тобто минуло два роки війни. А ця жінка, яку мала зіграти я, після двох років війни, живучи у Києві, під час бомбардування ховається під ліжком… Я зателефонувала і сказала, що не буду зніматися у такій картині. Мене вмовляли бодай познайомитися з режисером. Сказала, що не хочу знатися з людиною, яка бере таку картину в роботу. Бо більш шовіністичного сценарію не зустрічала. Фільму цього я не дивилася. Було гидко. І дякую Богові, фільм не мав комерційного успіху!
— Ви були ведучою шоу «Зважені та щасливі» на СТБ і під час шоу й самі скинули багато кілограмів…
— Дотримувалася дієти, і у мене були інтенсивні тренування — ходила у зал. Це дало результат, вагу я скинула, але це ніколи не було моєю метою. Я люблю експериментувати. І на шоу хотілося простежити, як усе завершиться. Ніколи у житті не була худою, бо генетику ніхто нікуди не подів, але мені було цікаво. Це шоу — конструктивне, у ньому є гармонія, довершеність. Тобто людині, яка хоче навчитись побороти проблему, радять, як це зробити. Доходять з нею до самого кінця. Їх ніхто не кидає. Якщо, скажімо, люди мріють про славу, приходять на інші шоу, співають, а потім про них забувають, — це неправильно. А у «Зважених…» все залежить тільки від тебе. Не від грошей, не від продюсера. Це мене підкупило, тому й погодилася його вести.
— Під час шоу ви показували приклади фанатичної сміливості. Як кудись треба було лізти, а всі боялися, ви лізли першою…
— У мене така позиція: якщо щось вимагаю від людей, повинна вміти це робити сама. Скажімо, чотири роки тому вирішила опікуватися Будинком ветеранів сцени. Перш ніж збирати гроші, спочатку туди поклала власні кошти. Показала приклад.
— І після «Зважених та щасливих» ви у фільмі «Трубач» сіли на шпагат.
— Я все життя сідаю на шпагат. Свого часу займалася художньою гімнастикою, танцями.
— Зараз так само, як і на «Зважених», дотримуєтеся дієти?
— Ні. З одного боку, не їм всього, що потрапляє під руку. Харчуюся якісною і здоровою їжею. З іншого - у мене нема можливості ділити їжу на порції, бо не можу зупиняти знімальний процес чи репетицію і казати всім, що мені час їсти. Коли маю час, тренуюся. Коли часу бракує, можу після вистави повертатися додому чи до готелю пішки.
— Після прийняття закону про квоти українським акторам стало легше пробитися на екран?
— Можливо. Те, що почали більше знімати україномовного контенту, — факт. Попри це, російських акторів у нас знімають дуже багато.
— В Америці не вщухає скандал з продюсером ГарвіВайнштейном, якого зірки Голлівуду звинувачують у сексуальних домаганнях. Вам доводилося потрапляти у схожу ситуацію?
— Ніколи. Може, і були пропозиції ще під час навчання в інституті, але я би ніколи їх не прийняла, бо це огидно. І не тільки чоловіки зловживають такими речами. Жінки на керівних посадах також можуть собі знайти жертву в особі молодого симпатичного чоловіка. Принижувати людей не можна!
Не пропустіть зустріч з Олесею Жураківською, Володимиром Горянським та Дмитром Лалєнковим 13 травня о 19.00 у Вінницькому театрі імені Садовського!
Вас чекає іскрометна комедія «Чоловік моєї дружини» і море задоволення!
Вартість квитків – 190-390 гривень.
Купуйте квитки на виставу на сайтіhttp://bilet.vn.ua, у касах театру, Будинку офіцерів,«Магігранду», «Петроцентру» і за телефонами безкоштовної доставки квитків: (0432)57-55-55, (093)101-00-63 і (098)101-00-63.
