Щорічні новації у вступній кампанії вже стали для України традиційними. Не всі вони минулися гладко і для абітурієнтів поточного року. Так, не лише вступники, а й члени приймальних комісій нарікали на технічні недоліки в роботі Єдиної державної електронної бази з питань освіти (ЄДЕБПО) та Системи електронного вступу. Вона то «зависала», то реєструвала особисті дані абітурієнтів з неточностями, то не дозволяла зрозуміти, прийнято документи чи ні. Були проблеми і з затримкою передачі даних від ЄДЕБПО до Інформаційної системи «Конкурс», і з «нестиковкою» списків на ІС «Конкурс» та на сайтах вузів тощо.
Деякі вступники фізично не могли потрапити на творчі випробування, призначені на суміжні спеціальності в один і той самий час, дехто після оголошення результатів не міг не те що встигнути подати апеляцію протягом доби, а навіть вчасно дізнатися, вступив він чи ні. Траплялося також, що вузи під час складання списків рекомендованих до вступу надавали перевагу тим абітурієнтам, які подали оригінали документів, хоча, за законом, оригінали та копії є рівноцінними...
Проблеми, що були притаманні вступній кампанії-2012 на всеукраїнському рівні, фіксувались і на Вінниччині, проте якихось особливих «ексклюзивно» вінницьких негараздів чи порушень спостерігачами Громадянської мережі ОПОРА тут зафіксовано не було. Громадські спостерігачі ОПОРИ здійснювали спостереження за перебігом вступної кампанії у двох вінницьких вузах – Вінницькому національному медичному університеті ім. Миколи Пирогова та Вінницькому національному технічному університеті.
Василь Мороз, ректор Вінницького національного медичного університету імені М. Пирогова:
«Ми іноді працювали до дванадцятої години ночі. Бо були проблеми з електронною системою реєстрації. Через великий потік інформації зависав сервер. Група наших комп’ютерників залишалась працювати на ніч.
У нас в медуніверситеті немає пандусів, але людей з особливими потребами серед абітурієнтів цього року не було. Проте у нас чергували студенти, які допомагали, проводили в аудиторії. Був великий потік людей – ми поставили лавки, працював буфет. Хто залишався ночувати – забезпечували гуртожитком.
Хоча в минулому році була так звана демографічна яма, але, не зважаючи на це, в нас був дуже високий конкурс, найбільший серед медичних вузів. А цього року значно більше вступників. Конкурс на держзамовлення був дуже високий. Наприклад, на педіатричну справу сягав майже 39 чоловік на місце, я вже не кажу про стоматологію – там близько 200 осіб на місце. Але найбільше заяв було на факультет лікувальної справи – подано 2069 заяв, а вступили 380 осіб (заяв на всі спеціальності подано 9125, вступили – 728 осіб).
Що стосується держзамовлень, то у нас було 350 державних місць, з них 330 – на лікувальну справу, 43 – на педіатрію і 4 – на стоматологію. Заяв на державні місця було подано 5925. Навчання на всіх інших спеціальностях (фармація, клінічна фармація, медична психологія) відбувається за рахунок коштів фізичних та юридичних осіб.
Прохідний бал на лікувальну справу цього річ становив 747,4, на педіатрію – 733,2, на стоматологію – 814,6.
Абітурієнти до нас вступали зі всієї України – були з Сімферопольської, Луганської областей, з Криму, з Дніпропетровської області, Херсона, Миколаєва, Одеси. Дуже багато дітей було з західних областей і з Київської області, і з дуже високими балами. Тому й був високий конкурс. Ми збільшили цього року кількість контрактних місць, бо уклали угоди з підготовки лікарів для сільської місцевості за рахунок місцевого бюджету – це 48 місць для Вінницької області. Звернулись з таким проханням і Миколаївська, Кіровоградська, Черкаська, Чернігівська області. Тому ми набрали на лікувальний факультет 380 чоловік за контрактом. Перевиконали план і на інші факультети. Цікаво, що цього року серед вступників збільшилась кількість хлопців – цього року хлопців у нас 35,6%».
Володимир Грабко, ректор Вінницького національного технічного університету:
«Мабуть, ми не знали всіх тонкощів, що передбачає база ЄДЕБПО. Якщо, наприклад, абітурієнту дали можливість подати документи в п’ять вузів на три спеціальності, то в нього є вибір п’ятнадцять разів подумати, а тоді він приходить і каже, що подав документи на три напрямки і хоче з одного напрямку зняти і поміняти на інший, а система цього не дозволяє. Також ми помітили, що необхідність появи деяких функцій електронної бази з’являлася з часом і поетапно. Є певні розчарування, але, мабуть, нам треба міняти саму технологію профорієнтаційної діяльності. У нас було 5646 заяв на 680 місць на державну денну форму навчання. Було таке, що діти, в яких по 780-790 балів, пішли вчитись у київські вузи. Шкода, що сильні діти пішли, а ми заповнили бюджет слабшими. Це говорить про те, що, мабуть, не дуже правильна профорієнтаційна діяльність.
У нас не було черг і нічних чергувань. 5646 заяв на денну форму навчання подали 2132 фізичних особи, через електронний вступ було подано 1145 заяв 487-ма фізичними особами. На заочну форму 240 заяв подали 126 фізичних осіб. В цілому по університету був конкурс 8,2 заяви на місце, це приблизно 3 особи на місце. Найвищий прохідний бал був на менеджмент – 698,4, найнижчий на електромеханіку – 547,7.
Загалом до ВНТУ зараховано 785 чоловік на денну форму і 100 на заочну (серед них 95 вступників на денну і 22 на заочну форму на базі молодшого спеціаліста, вони навчаються 2 роки). Вступ контрактників ще в процесі. Ліміт визначається ліцензією, ми можемо набрати і 1500, але просто людей немає...»
Вступити до іноземного вузу, не виходячи з дому
Та не всі абітурієнти, «просунуті» в ІТ-технологіях, віддали перевагу саме вітчизняній системі електронного вступу. Сучасні технології дозволяють випускникам українських шкіл вступати й до іноземних навчальних закладів – навіть не виходячи з дому. Серед тих, хто скористався такою можливістю, – Анастасія Воробйова, випускниця Вінницької фізико-математичної гімназії №17, яка вступила до університету Вроцлавська Політехніка (Польща) на відділ архітектури, та ще й на безкоштовну форму навчання.
«З вересня минулого року я почала вивчати польську, тому що основним критерієм відбору студентів було знання польської мови та високий бал атестату, - розповідає Анастасія. – Потім я проходила тест на знання польської мови, який включав двадцять запитань. Основною була співбесіда через скайп, через вебкамеру.
Дехто питає, чи могла б інша людина замість мене відповісти на питання по скайпу? Ні, це неможливо, бо ж я відсилала документи зі своєю фотокарткою. Документи всі висилала з перекладом, вони пересилаються до представників програми, через яку вступаєш. ЗНО я складала (мій результат 189,5 з 200), але могла і не складати, бо я не збиралася вступати в українські навчальні заклади.
Я вступила на безкоштовне навчання. Подавала документи тільки в один вуз і на один факультет. Якби не вступила, то пішла би працювати і на наступний рік знову пробувала б. В Україні на архітектурні факультети, крім високих балів ЗНО, потрібно проходити творчі конкурси, результати яких можуть перекрити результати ЗНО та бал атестату. Тому туди дуже складно вступити без відповідної технічної підготовки. Якби я вчилася в Україні, то це було б у Києві або в Одесі, куди вступити складно. У Польщі було достатньо того, що я закінчила Вінницьку дитячу школу мистецтв з відзнакою та мала високі оцінки з профільних предметів. А ще батьки сказали, що є можливість вступити в Польщу. Це для мене щось цікаве і нове.»
Коментар експерта
Оксана Гречко, директор муніципального громадського центру Е-урядування:
«Електронний вступ, який діє в Україні вже другий рік, фактично є першою спробою зробити можливим дистанційний вступ абітурієнтів, тобто не виходячи з дому. Світовий досвід електронного урядування і застосування електронних технологій документообігу в освіті показує, що навіть можна закінчити вищий навчальний заклад, не відвідуючи його під час навчання. Є і електронні системи дистанційної освіти, і сьогоднішні вузи пропонують навчання без безпосередньої присутності в аудиторії. Проте в Україні ця галузь ще не зовсім розвинена. Є багато небезпек. Скажімо, підміна якості навчання і обміну інформації. А найважливіше, що сьогодні поки що немає відповідної законодавчої бази про передачу персональних даних через електронні засоби. Відповідно, дані, які передаються через Інтернет, можуть бути перехоплені, і є небезпека, що цією інформацією скористаються інші особи. Робота вступної системи в Україні показує, що система не налагоджена, є багато проблем, пов’язаних з технічним і програмним забезпеченням, які стосуються реєстрації самих абітурієнтів. Неодноразово фіксувався збій в системі. А при збоях можлива втрата інформації. Проблема в тому, що дані, які пересилаються, є незахищеними. В Україні сьогодні немає системності послуг, які надаються електронним способом. Досвід нашої роботи і спілкування муніципалітетами державних органів показує, що сьогодні реальність вимагає значно більшої відповідальності, більше коштів, більше зусиль для того, щоб це запрацювало.
Електронний підпис, який би мали завірятись копії документів, коштує додатково від 60 до 120 гривень. Відповідно, таким засобом захисту інформації ніхто не користувався, що тягне за собою небезпеку несанкціонованого використання бази даних. Також, згідно «Закону про захист особистих даних», має бути особиста згода абітурієнта на передачу персональних даних іншим особам. Наскільки я розумію, така угода не підписується або не має юридичної сили, бо не підписується особисто. Це є пряме порушення закону про захист персональних даних в Україні. Міністерство освіти мало би врахувати ці речі і перевести їх в цивілізований формат, підтвердивши таким чином задекларований високий рівень освіти в Україні і не тільки прозору, але й безпечну процедуру вступу.
Тенденції світових практик застосування Інтернету в освіті сьогодні показують, що наприклад, у Південній Кореї до 60% всіх дипломів пов’язані з дистанційним навчанням. Треба, щоб Україна копіювала не лише ідею, а й технологію вступу. Приклад польських, чеських, словацьких вузів демонструє, що не обов’язково бути присутнім персонально, але все це має бути відповідно до європейських норм».