Вінниця очікує на затвердження Генерального плану зразка 2012 року. Для міста поява цього документа означатиме розширення меж, зміну цільового призначення деяких територій, а також корегування планів щодо транспортних розв\'язок. Про механізм формування Генплану і про те, що залишилося поза кадром під час громадських слухань, які відбулися 9 листопада (див. "Місто" від 13.11.12), розповів головний архітектор Вінниці Олександр Рекута.
.jpg)
- Головне рішення Генплану, яке потрібно місту, - розширення міської межі. Я бачив не один Генеральний план, починаючи з 80-х років. Цей - найамбітніший, який непросто буде реалізувати, але який необхідний на перспективу. Мова не про те, що нам просто потрібна земля, аби отримувати орендну плату за неї - це найбільше турбує сільські ради, яким сьогодні ці землі належать. Найголовніше - бачити цілісний розвиток міста як єдиного організму. Сьогодні в реальних межах Вінниці, на виїзді з Келецької у бік Барського шосе, є землі навіть не Якушинець, а населеного пункту Зарванці. Як Зарванці можуть бути на вулиці Квятека? Аналогічна ситуація у мікрорайоні вулиці Гонти, де розташований другий майданчик фабрики Рошен. Це землі населеного пункту Стрижавка. Це нонсенс, так не має бути.
- І що з цим робити?
- Включати ці території у межу Вінниці, і нехай вони залишаються у користуванні тих, кому вони сьогодні належать. Я хочу підкреслити: включення у межу міста не означає зміну власності. Але ми хочемо, щоб ці території розвивалися відповідно до Генерального плану Вінниці. Інакше може статися, що хтось збереться спорудити там будинки і не з\'ясує, що територія відноситься до санітарної зони вінницького підприємства. Тоді виникне не просто проблема, а протистояння. А нам потрібен грамотний розвиток.
- Під час громадських слухань пролунало, що запропоновані зміни до Генплану скоротили кількість транспортних розв\'язок, які передбачалися у попередньому варіанті. Чому?
- Ми відмовилися від намірів по великих багаторівневих транспортних розв\'язках, тому що розуміємо: здійснити це нереально. Залишилося тільки три-чотири позиції. Адже великі транспортні розв\'язки накладають серйозні обмеження на території, де вони сплановані. Тобто якщо розширити межі червоних ліній, то в цих межах не можна проводити ані капітальний ремонт, ані реконструкцію чи добудову, тим більш нове будівництво. А це стосувалось багатьох територій приватної забудови. Наприклад, ми залишили дворівневу розв\'язку по Хмельницькому шосе - Максимовича, але зменшили її габарити, оскільки один з варіантів Генплану забирав два гектари лісової зони. Це не зовсім реально для наших можливостей.
- Розробник Генерального плану - НДІ "Діпромісто" - врахував не усі зауваження і побажання, висловлені під час обговорення декілька місяців тому. Як таке могло статися?
- Для мене тут теж є деяка таємниця, оскільки величезний блок зауважень і пропозицій по внесенню змін та корегуванню рішень втілюються не так оперативно, як хотілося б. Як такого протистояння із розробниками немає, але коли формулюєш побажання, на підставі яких потрібно внести у план зміни, зустрічаєшся через місяць - і змін немає, то виникають питання. Але я сподіваюсь, що Генплан буде доведено до такого стану, як нам потрібно, хоч і не ідеального.
- На яких змінах будете наполягати особисто Ви?
- Я пропоную виключити один прохід під залізничним переїздом біля хутора Шевченка. Такий є на Гонти, заплановано на Фрунзе. Тому той, що між ними, можна виключити. Є питання по кладовищах. У Генплані додатково визначено три місця поховання. Південне, що заплановано на землях Бохоницької сільради, має захисну санітарну зону 300 метрів. І у сьогоднішньому варіанті вона лягає на дачний масив Поляна, де житлові будинки. Це потрібно обов\'язково відкорегувати. Є можливість перенести кладовище так, щоб санітарна зона не лягала на житлову забудову. Аналогічно дуже дискусійне питання відносно південного об\'їзду і мостового переходу через Південний Буг у мікрорайоні Сабарова. Ця дорога має з\'єднати продовження об\'їзної біля Луки-Мелешківської та пройти південніше Старого Міста, а в районі Сабарова перейти Південний Буг і вийти на об\'їзну між Гніванським і Барським шосе. На мою думку, Сабарів не можна відсікати об\'їзною від цілого міста. Тому пропоную, щоб дорога пройшла південніше Сабарова. Але поки дійде до її будівництва, буде ще не одна зміна до Генплану.
- У Генплані-2012 з\'явилися зони реабілітації. Що означає цей термін?
- Це нова тема для містобудівної практики. За законом Генплан можна корегувати не частіше разу за п\'ять років. Тобто якщо виникає необхідність використати територію, де слабо розвивається виробництво або яка є депресивною, для інших громадських проблем, доведеться чекати п\'ять років. Тому запроваджений термін "територія реабілітації" дає можливість міняти призначення промислових зон тоді, коли у цьому виникає потреба. Фактично, на деяких територіях у Вінниці ці процеси вже відбуваються або заплановані. Наприклад, біля "Маяка" - це промислова зона - і автосалон побудували, і спортивний комплекс, і магазин, і храм…
- Генеральний план - це майбутнє Вінниці. А як щодо її сьогодення - в архітектурному сенсі слова? Яким є обличчя Вінниці?
- Місто - складний, багатоликий організм. Особисто я хочу, щоб Вінниця була цікавою, привабливою з архітектурної точки зору. Це можуть бути абсолютно різні стилі. Головне, щоб не було кітчу і дисонансу. Коли йдеться про забудову центральної частини, говорять, що потрібно дотримуватися характеристик, які притаманні стилю початку 20 століття. Я далекий від думки, що слід копіювати і творити псевдоархітектуру. Ми повинні творити архітектуру сучасну, але з повагою до історичного надбання. І в цьому й полягає професійність архітектора, щоб максимально точно знайти необхідний баланс.
- Але архітектор розробляє проект, який бажає інвестор. І той, хто платить, той і замовляє музику.
- Як відбувається замовлення: за принципом "хочу таке саме, але з перламутровими гудзиками" чи "маестро, я Вам довіряю"?
- Питання завжди дискусійне, і результат неоднозначний. Завжди наявний певний конфлікт між наміром інвестора, задумом архітектора і баченням міського управління, тобто влади міста, архітектурної громадськості і головного архітектора. Архітектор-проектувальник формулює своє бачення інвестиційного проекту. За великим рахунком, воно й має бути основним. Ми, коли проект виноситься на погодження, повинні визначити, як об\'єкт гармонує з навколишньою забудовою, чи є порушення нормативів або у функціональному призначенні. При цьому розробник завжди відстоює свою позицію. Але конфронтація ніколи нічого не вирішує, завжди шукаємо компроміс. Місяць тому була створена міська архітектурно-будівна рада. Це дорадчий орган, і його рішення не є обов\'язковими для виконання. Робота комісії - це колегіальне обговорення і надання рекомендацій автору. І він має право не прислухатися і наполягати на втіленні свого рішення, і я, як головний архітектор, маю його погодити. Я сам довгий час працював архітектором-проектантом, і мені сьогодні це допомагає бачити ситуацію з різних боків. Із досвіду знаю, що коли варишся у своєму об\'єкті, думаєш, що створив щось, за що завтра дадуть найвищу архітектурну премію - Прітцкерівську. А потім твої колеги подивляться, пару зауважень висловять, - і бачиш, що у штангу дав.
- Якщо говорити про відносини із замовником, хто кого частіше переконував у правоті: Ви замовника чи замовник Вас?
- Є різні замовники. Багато таких, що кажуть: я плачу кошти, я хочу, щоб було так - і буде так. Якщо це приватна забудова - немає питань. Але коли будівля має значення загальноміське, я завжди намагаюсь наполягти на своєму. Тому що замовник у цьому випадку задовільняє не лише власну потребу, а й формує частину міського середовища. Його завдання - забезпечити функції, які має виконувати будівля. А архітектурні рішення можуть бути різними. Головне пам\'ятати: такий об\'єкт - це надбання міста, а це важливіше, ніж особиста думка інвестора. Але інвестор завжди рахує кошти. Він каже: ви вважаєте, що так буде краще, то розкажіть, наскільки це буде дорожче і наскільки більше часу знадобиться.
- Який Ваш найулюбленіший проект?
- Нереалізований. А з реалізованого - дуже багато зусиль потратив у проектному інституті, коли займалися реконструкцією і реставрацією пам\'яток архітектури. Найважливіша з них - Єзуїтський монастир (Державний архів. - прим. Авт.). У нас було завдання у дуже стислі терміни розробити проектну документацію, фінансування було обмежене, але майже вдалося привести будівлю у достатньо пристойний стан. Залишилась прилегла територія і музейна площа. На це у держави грошей не вистачило.
Інших площ, починаючи з майдану Незалежності, бульварів, пішохідних зон - достатньо. Маса цікавих проектів припала на передкризові 2006-2008 роки. Такі наміри були, такі плани … Наприклад, по території меблевої фабрики. Або по електротехнічному заводу - проект замовляли турецькі інвестори. На жаль, нічого не з\'явилося… І до концепції проекту щодо півострова Бригантина я доклав руку. Сподіваюсь, він реалізується.
- Ви завжди задоволені результатом своєї роботи?
- Я ніколи не плекаю марних ілюзій і завжди бачу помилки, хоча не завжди про них розповідаю. Є і проекти, про які думаю: треба було зробити інакше, краще б взагалі за них не брався. Це нормальний процес. Але про це скромно помовчимо…