Життя, любов, сім’я – найбільші цінності людини. Жодне захворювання не змозі стати на заваді бажанню бути щасливими. Живучи поряд з коханою людиною і бачачи як зростають твої діти, можна відчувати себе реалізованим. Це право кожного. Але у випадках людей з особливими потребами виникають проблеми, пов’язані з особливостями здоров’я, менталітету, а також упередженим ставленням суспільства.
Також для створення гармонійної атмосфери у родині необхідна відповідальність. Як поєднати права і обов’язки, прагнення і поміркованість, обмеженість і допомогу? Як, користаючись любов’ю близьких людей, послугами держави і громадських організацій, досягненнями медицини, соціальним захистом, не стати надмірним тягарем? Як захиститись від насилля і переносних хвороб?
Обговорення цих нагальних питань, пошук конструктивних рішень, вихід із складних ситуацій – такими були основні теми семінару. До обговорення долучились представники органів місцевого самоврядування, а також громадські діячі, науковці, медичні та соціальні працівники, ЗМІ.
Багато прозвучало тез,роздумів , висновків. Та червоною стрічкою проходила думка:для вдалого репродуктивного розвитку людини з інвалідністю повинні створюватись відповідні умови. Підготовка має починатись із дитинства. Людина має отримувати статеве виховання, яке б відповідало іі інтелекту, менталітету, віку, статі. Підготовка до статевих відносин і самостійного проживання повинна бути включена до програми шкіл із загальноосвітніми та допоміжними формами навчання.
Багато аспектів залежіть від держави, суспільства, оточення. Насамперед потрібно створити таке середовище, яке б було готове сприйняти будь-яку особистість, як рівну і, враховуючи стан її здоров’я, надавати такі ж самі послуги, як і всім іншім. Інвалідність не повинна сприйматись як відсутність можливості мати сім’ю і дітей. Навпаки, мають створюватися умови, що зроблять це більш доступним.
Почати потрібно із лікарень. Вхід до них має бути розрахований на пацієнта із будь-якими можливостями. Медичний персонал повинен попередити майбутню маму про можливі ускладнення, але разом з тим зробити все можливе, щоб зберегти життя, яке тільки розвивається. Дуже важливим є післяпологовий період, а також процес виховання дитини. Хотілося б, щоб Україна, впроваджуючи досвід інших держав, давала соціального робітника, як супровід родині інвалідів з дитиною.
Своїм досвідом щодо сприяння реалізації людей з особливими потребами своїх прав на репродукцію і на повноцінне життя поділилися учасники семінару, які представляли інші країни. Ці досвідчені фахівці, а також представники громадськості приділяють багато часу саме цій темі. Вони висвітлили державні і громадські програми щодо цієї проблеми, навели статистичні дані. навели цікаві приклади. Розповіли про інформаційно-просвітницьку, соціальну, медичну роботу у цій галузі, а також роботу з подолання дискримінації. Темою доповідей були особливості законодавчих баз, соціального захисту,а також створення партнерстваа, яке направлене на практику гармонійної, багатопланової взаємодії людини з інвалідністю і суспільства.
Учасники семінару відвідали заклади, що надають практичну допомогу людям із особливими потребами на Вінниччині. Це Вінницький обласний центр планування сім’ї, Вінницький обласний Центр профілактики та боротьби зі СНІДом, Вінницький міжрегіональний центр професійної реабілітації «Поділля», Вінницький центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Промінь».
Пропозиції, висловлені учасниками семінару будуть передані у Верховну Раду України з метою внесення змін у програму репродуктивного здоров’я нації на період до 2020 року.