Проект «Мені болить моя країна» сьогодні відомий, непевно, усім українським користувачам інтернету. Зображення білявки із жовто-блакитними стрічками у образі змученої та закатованої «України» сьогодні використовують на своїх аватарках юзери соцмереж, фотографії проекту розібрали численні інтернет-спільноти. Днями автор проекту, вінничанка Марина Мельник разом із іншими його учасниками показала світові другу частину – «Пам’яті Небесної Сотні».
До продовження проекту сподвигли страшні події, які відбувались у центрі Києва наприкінці лютого, коли за кілька днів революції загинули десятки людей.
- Тема продовження була на поверхні, - розповідає автор Марина Мельник. - І якщо у першій частині ми передали переживання за долю країни, то у другій – величезний душевний біль, який торкнувся мільйонів українців. Саме тому продовження присвятили загиблим героям, патріотам України – «Небесній Сотні». Хочемо, щоб люди не забули пережите і наш проект буде нагадувати усім про це горе.
За сюжетом фотографій, а також відеоролика, «Україна» разом із майданівцями готується до мирного протесту, благословляє своїх захисників, молиться за них… А потім – постріл, що й став символом подальших кривавих подій і трагедії для мільйонів українців.
Працювати над другою частиною було складніше за першу, розповідає Марина Мельник. Напруга була величезна. Передусім, від побаченого на Майдані, від численних переглянутих відео, де гинули люди. Щоб зануритись у атмосферу, під час зйомок переглядали фотоальбом «Небесної Сотні». Навіть через місяць від тих страшних подій, у Марини під час розповіді раз по раз по щоках стікають сльози.
- Ми по кілька разів робили перерву, не могли спокійно працювати. Плакали усі, - продовжує Марина. – Особливо важко було дивитись на тих загиблих, які на фото усміхаються. Боляче усвідомлювати, що це були одні з останніх їхніх посмішок.
Візажист за професією Марина Мельник стала головним ідеологом проекту. На ній було й створення образів акторів, і режисура відеоматеріалу. Підтримували близькі люди. Працювали і вдень, і вночі.
Моделлю, тією самою «Україною», як і у першій частині стала киянка Катерина Божко. Дівчина каже, що зголосилася узяти участь у проекті, бо у цьому побачила можливість долучитись до революції.
- Якось я задалась питанням: «А що я такого хорошого зробила для України?». У мене всі друзі та рідні були на Майдані, я разом з ними. Але яка з мене революціонерка? Тому й спробувала зробити свій внесок участю у «Мені болить моя країна».
На відміну від авторки, модель підтримали далеко не всі її знайомі.
- У мене багато друзів зі Східної України, з Харкова, з Криму. Коли побачили ще першу частину, запитували навіщо це мені, мовляв, «Хіба тобі погано живеться?», навіть засуджували. Але коли події на Майдані врешті показали, проти чого насправді боролись люди, то деякі усе ж змінили свою думку, казали, що ми молодці, бо не побоялись. Просто вони пізніше зрозуміли.
Відповідальна місія відобразити емоції акторів була на Лідії Жигуліній. Професійний фотограф зізнається, що завдання було не з легких, але із запланованого все вдалось на сто відсотків. А от будь які розмови про, начебто, роботу «на ім’я» відсікає одразу. «Це не те, на чому потрібно щось заробляти», - відповідає фотограф.
Через велику популярність є чимало бажаючих використати фото- та відеоматеріали проекту «Мені болить моя країна» у власних роботах. Автор не проти, хоча дозволяє не усім.
- Наприклад, деякі автори музики та пісень, використовуючи наші відео чи фото, не завжди вкладають той зміст, який є в оригіналі. Тому, коли десь бачу таке, прошу їх наші роботи на залучати. Але є й успішні приклади, такі як фільм «Ціна демократії», де наш відеоролик з’являється на самому початку. Його автору, 18-річному хлопцеві, вдалося влучно показати події та емоції, які відбувались місяць тому у Києві і наші погляди цілком збігаються. Також наш ролик використав репер «VovaZIL\'Vova».
«Мені болить моя країна», можливо, матиме продовження. Однак, за словами Марини Мельник, сподіваються, це буде уже радісна фотоісторія і українці плакатимуть тільки від щастя, а на голові у Катерини Божко буде вінок не з колючого дроту, а з квітів.