Про незвичайну історію вінничанки розповіли журналісти видання "Экономические известия":
Кілька людей чаклує над зеніткою. Серед них - жінка. Вона представляється Світланою Бевз, викладачем Вінницького національного технічного університету. Вона кандидат наук, пише докторську дисертацію. У батальйон записалася разом з чоловіком Сергієм Бурбело, теж кандидатом наук.
У вересні минулого року від невиліковної хвороби померла їх 15-річна дочка Олександра. Вона писала вірші та казки. У неї, за словами Світлани, є недописаний роман. Вона багато друкувалася, перемагала в дитячих літературних конкурсах. Світлана з сумом читає вірш Олександри про скіфів. На її очах виступають сльози.
«Ми порадилися з чоловіком і вирішили разом йти воювати, - каже Світлана. - Мова зараз не про якісь окремі права, а про глобальне право українців на життя, на свою державу. Ми громадяни, ми й повинні захищати свою країну».
Типова ситуація: Світлана, як і більшість тут, горить бажанням воювати, але не має бойового досвіду. Навчається вже прямо на базі. Вчать бійці, у яких є досвід Афганістану, Югославії, Іраку та інших країн, куди українці раніше потрапляли на війну.
Вона розповідає, що живе в наметі разом з чоловіками. На питання про те, чи не відчуває вона дискомфорту, адже їй доводиться роздягатися, вона відповідає, що ситуація нагадує їй купе поїзда, коли там їдуть жінки і чоловіки. «Вони знаходять вихід, - говорить Світлана. - Ось і ми знаходимо». За її словами, чоловіки ведуть себе дуже делікатно.