П’ятничанський храм Різдва Богородиці відзначив сторічний ювілей

П’ятничанський храм Різдва Богородиці, який вистояв роки війни і часи Богоборства у свято Різдва Пресвятої Богородиці відзначив не просто своє престольне свято, але й ювілей – 100-річчя від дня свого заснування.

Розпочалося свято Божественною літургією. Після урочистого богослужіння відбулась хресна хода навколо храму.

Для довідки:

П’ятничанський храм Різдва Богородиці – один з найбільших храмів міста.

Хоча храм було збудовано на початку XX століття, але історія його простягається на декілька століть глибше. Приблизно 400 років тому поряд з Вінницею з’явилось невеличке поселення під назвою П’ятничани. Назва походить від першого його володаря пана Миська П’ятничанського. За описом на 1552 року у поселенні П’ятничани проживало усього 42 мешканці. У зв’язку з відсутністю власного храму, жителі поселення відвідували церкву Покрови Пресвятої Богородиці, що була у Вінницькому замку. У XVII ст. жителями П’ятничан було розпочато будівництво власної церкви на честь Різдва Пресвятої Богородиці.

Перший храм

1 квітня 1732 року священиком Красовським було звершено освячення храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Храм було побудованого за древньою традицією подільського храмового зодчества. З часом П’ятничани стають великим поселенням, у зв’язку з цим виникає потреба у збільшенні храму. У 1814 році до храму було прибудовано ризницю та всередині було створено хори для півчих. У 1826 році для храму було написано новий 4-ярусний іконостас, а у 1861 році до храму було прибудовано притвор з 18-метровою дзвіницею. З часом довкола храму було збудовано приміщення для причту. У 1865 році при підтримці графів Грохольських при храмі було збудовано дерев’яну церковно-приходську школу, що своєю чергою, була одною з перших у місті. Цікавим є те, що храм на даний період часу нарахував 1610 прихожан, мав у своїх володіннях церковну садибу та наділи землі.

Йшли роки, храм старів та вже не мав змоги вмістити усіх віруючих. У зв’язку з цим , на початку XX ст. Було прийнято рішення про побудову нового кам’яного храму. Під будівництво нового храму було обрано місце поблизу річки Південний Буг, поряд з переправою. Старий храм проіснував до 1920 року. Церква, я пам’ятка архітектури була вивчена Київським відділом охорони пам’яток старовини. Науковці зробили заміри храму та фотознімки. Для збереження храму, віруючі пропонували передати його с. Слобода-Шереметівська, але церква так і не була передана. За деякими даними храм згорів, також існує версія про те, що він був розібраний на будівельні матеріали.

Новий Храм:

Досить точних даних стосовно процесу будівництва та освячення самого храму на жаль не відомо. Відомим є лише те, що храм будувала бригада старообрядців, котрими керував німецький інженер. Освячення храму було здійснено приблизно у 1913-1914 рр. Служіння у ньому розпочалось під час Першої світової війни. До нового храму було перенесено іконостас та ікони зі старого. Одна з ікон збереглась і до наших часів – це список XVIII cт. Древньої чудотворної ікони Божої Матері Барської.

Закриття храму

У 30-х роках настоятеля храму було заарештовано, а сільрада колгоспу П’ятничан таємно прийняла рішення про закриття церкви. Увечері храм було оточено солдатами, активісти-комсомольці на чолі з головою сільради вскочили до храму , почали скидати ікони, руйнувати іконостас. Четверо людей намагалось скинути з центрального куполу хрест, але тільки зігнули його. З дзвіниці було скинуто дзвони. Після цього в храмі було зроблено зерносховище. Були намагання зробити у алтарній частині храму хлібний магазин, але місцеві жителі його не відвідували . У 40-х роках центральний купол було розібрано, а у самій будівлі храму було створено сільський клуб.

Храм у роки Другої Світової війни

У період Німецько-радянської війни, у 1942 році, окупаційна німецька влада використовувала храм для збору молоді, котру спроваджували до Німеччини. Є згадки старожилів, що деякі люди знаходили порятунок тікаючи через підземний хід, котрий знаходився під храмом.

По закінченню війни на прохання жителів була повернена віруючим. У 1962 р. Було прийнято рішення про закриття у Вінниці кафедрального Спасо-Преображенського собору. У зв’язку з цим на декілька десятиліть кафедральним собором міста стає храм Різдва Пресвятої Богородиці. Сюди зі Спасо-Преображенського собору було перенесено церковну утвар, ікони та іконостас. У якості правлячих архієреїв Вінницької єпархії тут здійснювали своє служіння архієпископ Аліпій (Хотовицький) та митрополит Агафангел (Саввін). Завдяки старанням митрополита Агафангела у храмі було зроблено капітальний ремонт. Поряд з церквою було збудовано багатофункціональний приходський дім. У 80-х роках церкву було розписано. Також у цей час у храмі було створено преділ на честь святого Іоана Богослова, котрий проіснував тут до 90-х років. У цей час собор стає центром духовного життя міста.