Ольга Амрай вже 7 років проживає у Лондоні разом із чоловіком та трирічним сином Принцом. Цього року вона плідно працювала 5 місяців у рідній Вінниці в рамках проекту «Громадський ресурс».
Вона стала співзасновницею першого новоствореного у Вінниці «Центру сім\'ї». Детально про цей проект, плани щодо його реалізації та подробиці свого цікавого сімейного життя Ольга розповіла в інтерв\'ю нашому виданню.
- Ольго, зараз Ви успішна жінка, яка бачила світ, має власні досягнення. Але хочеться повернутися трішечки назад і дізнатись, з чого почала будуватись Ваша кар\'єра і як доля завела Вас до Лондона?
- Так, у мене є певні досягнення, але є ще багато до чого йти. Я народилась і виросла у Вінниці, закінчувала школу №26 і завжди була дуже активною. В учнівські роки була першим головним редактором шкільної газети, у 20 років — директором косметичної компанії, і вже тоді їздила Україною, розвиваючи свій бізнес. Мріяла побачити світ, особливо Лондон. Хоча не так сам Лондон, як маму, яка на той час вже там проживала 7 років. Мрії мають властивість здійснюватись, і справді, саме на новорічні свята у 2007 році мені пощастило потрапити до столиці Великобританії. Плани мої були невеликі — лише зустріти Новий рік з мамою. Але доля подарувала мені набагато більше. Саме там я зустріла свою долю, свого чоловіка, який завжди підтримує усі мої ініціативи. З 2009 року по 2011 ми разом проживали у Вінниці, яка з тих пір і для нього стала рідною.
- Ім\'я Вашого сина - Принц - дуже незвичне для України. Чому Ви вирішили так назвати хлопчика, і як йому живеться з таким іменем?
- Це ім\'я народилось у Вінниці. Одного разу мій чоловік зустрівся з іноземцем і на запитання: «Як тебе звати?» той відповів «My name is Prince» (мене звати Принц). Так, ще за рік до планування дитини, ми точно знали, що хлопчика назвемо Принцом. Довго вагалась, але коли серед англійських імен знайшла значення, всі сумніви відійшли. Принц — це той, хто несе радість і щастя оточуючим. Це про нього. Реакція на таке ім\'я у людей різна, зазвичай це подив і радість. В садочку деякі дітки запитують: «Принц, а де подарунки?» Саме тому Принц щодня несе у садок цукерки і пригощає діток. Привчаю його ділитись з іншими.
- Цього року Ви приїхали до Вінниці відпочити чи працювати?
- Коли в нас народився син, ми переїхали до Лондона і вже повністю налагодили життя там. Цього літа, як і кожного року, ми на канікули вирішили приїхати до Вінниці, побачити родичів і трохи відпочити душею. Я зовсім не планувала тут залишатись і, тим більш працювати, але в Бога свої плани. Так, мій відпочинок продовжився аж на 5 місяців, і за цей час було пройдено чимало. Ситуація в Україні настільки зачепила за живе, що просто тікати з рідної країни я не наважилась. Поїхати до Лондона я завжди можу, а ось мій потенціал потрібен нашому місту зараз, як ніколи. Я є співзасновницею Української асоціації «Громадський ресурс», і в рамках проекту ми з Анною Сулімовою відкрили перший у Вінниці «Центр сім\'ї», орієнтований на дітей, підлітків та їхніх батьків.
- Якою буде допомога Англії у розвитку цього проекту?
- Ще в серпні я зустрічалась у Лондоні з Мартіном Гілбрайтом, президентом міжнародної організації ICA, і він пообіцяв допомогу.
А нещодавно у Києві мені пощастило зустрітись із Річардом Бальфом — лордом з Великобританії, він же віце-президент Європейського парламенту. І коли ми з Анною розповідали йому про наші наміри, він уважно вислухав і запропонував завітати до Будинку лордів у Великобританії. Його надихнула наша ідея, і він пообіцяв допомогти налагодити зв\'язки Англії і України.
- Чи можна провести якісь паралелі у порівнянні рівня життя та соціальної підтримки населення в Україні та у Англії? Чи доводилось Вам зустрічатись там із корупцією?
- У нас зовсім різні люди, різний менталітет, різні підходи до життя. Та система, яка працює в них, навряд чи приживеться у нас. Соціальна підтримка, звичайно ж, в Англії є, і вона добре налагоджена. Але якщо поцікавитись глибше, то там також є проблеми. Та ж медицина в Україні не настільки погана, як вважається. Просто вона недопрацьована, її легше просто вдосконалити, ніж повністю ламати. Наші люди більш відкриті і гнучкі, а в Англії настільки жорстка система, що людський фактор кудись зник. Там постійно потрібно жити за правилами. Можливо, це добре, та люди в такій системі більше нагадують роботів. П\'ять хвилин запізнення на парковку мені обійшлись у сто двадцять фунтів. П\'ять хвилин запізнення в дитячий садок, щоб забрати дитину, теж караються штрафом. Дві зупинки на авто з дитиною і без дитячого крісла мені обійшлось у сто фунтів. Це все чудово дисциплінує. Та чи готові наші українці до такої дисципліни? Тому на запитання щодо корупції в Англії — ні, за сім років я жодного разу не зустрілась із нею. А за п\'ять місяців в Україні зустрічалась із десятками випадків.
- Ваш син відвідує дитячий садочок, чи можете Ви розповісти, як саме відрізняються дошкільні навчальні заклади Лондона та Вінниці?
- Так, з двох років Принц відвідує приватний садочок у Лондоні. Раніше мені здавалось, що це найкраще місце для виховання дитини. А коли ми приїхали до Вінниці і син пішов до дитсадочка, я переконалась, що наші українські садки найкращі. Є багато відмінностей, головна – це харчування, у нас дітей годують три рази в день повноцінно, а у Англії потрібно носити з собою боксик із їжею, у нас для сну під час такої години є ліжка для всіх дітей, а там мого дворічного сина клали на килимок і вкривали кофтиною, оскільки ліжка не передбачені взагалі. І це був один з найкращих приватних садків «Монтесорі».
- Яким Ви бачите майбутнє України через 5-10 років, де б хотіли, щоб ріс та навчався Ваш син?
- Я сподіваюсь, що Україна досягне своєї мети і стане дійсно найкращою в усіх сферах життя державою в Європі. Я настільки в це вірю, що навіть наважилась сюди приїхати з сім\'єю і запроваджувати проекти у нашому місті.