28 листопада 2013 р. на вінницькому майдані Незалежності, перед міською радою, підняли прапори Євросоюзу. На флагштоках замість прапорів Вінниці, поряд з прапорами України. Це була візуальна заява-вимога Вінниці - Україна-ЄС.
У цей час у міській раді депутати зібрались на позачергову сесію. Наступного дня мав розпочатись саміт у Вільнюсі, де, як вірилось багатьом, все ж можливе підписання українською владою Угоди про Асоціацію з ЄС. Тож першим питанням, за яке депутати Вінницької міськради одностайно проголосували 28 листопада, була однозначна підтримка європейського курсу України. Телеграму з текстом відповідної заяви зачитав секретар міськради Сергій Моргунов. Її надіслали Президенту Єврокомісії Жозе Мануелю Баррозу і Президенту Ради Євросоюзу Герману Ван Ромпею. І, звісно, Віктору Януковичу, на той час президенту України, адже з усіх новин усіх телеканалів звучало, що двері у ЄС для України залишаються відкриті, слово чи крок - за владою України.
- У нас немає іншого майбутнього як тільки європейське. Мені б дуже хотілося, щоб діалог по зближенню був продовжений, і ніхто ні перед ким не зачиняв можливості, і вони були максимально використані всіма сторонами цієї визначальної для України Угоди. Тому ця заява є підтвердженням нашого бачення розвитку нашого міста, нашої країни, - сказав на тій сесії тодішній мер Вінниці Володимир Гройсман.
До цього у Вінниці уже кілька разів вінничани збирались на мітинги - за євроінтеграцію. Перший спонтанний збір, в унісон з киянами, - 21 листопада, у день, коли уряд Азарова своїм розпорядженням призупинив підготовку до укладання Угоди про Асоціацію з ЄС. Тоді ввечері на площі Театральній (яка 27 лютого отримає назву майдану Небесної Сотні через цинічний розстріл мітингувальників у Києві. - Авт.), примчали кілька вінничан, шокованих тим, що в одну мить напрямок розвитку України було розвернуто на 180 градусів, і яким реально через це не спалось. Відгукнулися на чи то заклик, чи то запитання Віктора Бронюка у Фейсбуці: "То що, земляки, о 22.30 на Парижі?".
Наступного дня на Майдан вийшли уже кілька сотень небайдужих - відгукнулися на клич Віктора Бронюка у соцмережах, лідера гурту "ТіК", і Сергія Борзова, на той час голови ГО "Вінницькі перці" - прийти і заявити про свою громадянську позицію. Пам\'ятається, тоді був сильний дощ, гучномовець був не дуже й потужний, і під тим дощем Віктор Бронюк читав звернення "Вінниця - за Європу!".
Через день на Майдан вийшли уже кілька тисяч вінничан.
Як і в інших містах, цей і наступні зібрання на вінницькому Євромайдані, до переломного моменту, були не політичними. Першими на нього прийшли, а потім скликали людей на протест громадські лідери, активісти, журналісти. Потім авторитетні дослідники й аналітики напишуть, що феноменом і уроком Євромайдану стало те, що вперше за час протестів у Незалежній Україні опозиція втратила монополію на протест, а суспільство стало "суб\'єктом", перестало йти у фарватері політичних сил і виконувати роль "приводного ременя" для політиків. Одне з гасел Євромайдану було - без політики, і це дуже дратувало цих самих політиків. У Вінниці, зокрема, Віктора Бронюка, як одного з організаторів Євромайдану, місцеві лідери політичних партій навіть звинуватили у тому, що він… "розігнав Майдан". Партійні амбіції трохи осіли, коли у столиці політики все ж склали свої знамена і доєдналися до мітингувальників.
Майдан 1 грудня уже був іншим. Після кривавого розгону студентів у Києві, а це сталось за кілька годин після того, як по усіх ТВ-каналах тодішній генпрокурор Пшонка запевнив, що мирних мітингувальників ніхто чіпати не буде, багато вінничан поїхали у столицю, а на Майдан у Вінниці вийшла чи не рекордна кількість людей. Приєднався до громадської акції особисто мер Володимир Гройсман і майже усі депутати міської ради.
Тоді ж Володимир Гройсман запевнив, що зробить усе, від нього залежне, аби у Вінниці жодного кийка не піднялось проти мітингувальників.
Уже наступного дня, 2 грудня, у місті була організована Громадська рада вінницького Євромайдану. До неї увійшли представники усіх політичних партій, представлених у міській раді. Також до ради увійшли вінницькі журналісти, спортсмени, студенти, громадські діячі. Громадська рада взяла на себе координацію мирних акцій і блокування будь-яких можливих провокацій.
Цього ж понеділка на вінницькому майдані була встановлена сцена - де усі бажаючі могли заявити свою позицію, не боячись розправи. І справді, усі акції протесту у Вінниці пройшли мирно або відносно мирно, якщо не рахувати штурму облдержадміністрації. Але це буде потім. Тоді ж революція у Вінниці тільки набирала обертів, активістів більшало, напруга зростала.
Сьогодні на тлі війни на Сході України, на тлі анексованого Криму, на тлі того безумства на Донеччині і Луганщині, яке спровокувала і підтримує наш заклятий друг Росія, на тлі Небесної Сотні і смертей наших вояків у зоні АТО, на тлі мільйонів поламаних і скалічених життів, першопричина усіх цих подій трохи, не скажу, що забулась, але вже не відчувається так гостро, як тоді наприкінці листопада. Тоді ж вінничани, як і мільйони українців, вийшли відстоювати свій цивілізаційний вибір.