Із Вінниці через Київ до прифронтового Маріуполя на 1000 кілометрів розтягнулась 21 листопада наша дорога до земляків на передовій... Везли хлопцям все, що змогли зібрати в редакції, на підприємствах області, по волонтерських центрах, через родичів і друзів в Україні та далеко за її межами. Спеціально рейс на передову під річницю Майдану не планували, бо на лінії східного фронту не до свят! Адже тут кожна мирна година без обстрілів, бомбувань, поранених чи вбитих — просте людське свято.
Тому серед передач вінничанам на першу лінію оборони Маріуполя були не лише теплі мамині шкарпетки, сухі борщі та сало від м’ясників Центрального ринку, а цілком конкретні замовлення бійців - електрогенератор, теплі валянки, дитячі малюнки та джип для виїздів на бойові завдання. Хто все це купив, зібрав, приготував, зв‘язав і намалював - не секрет: десятки і сотні людей по всій Вінниччині. Хтось дав скромну 5-ку із пенсії, хтось — сотню із дитячої скарбнички, хтось - тисячу із дорогого гаманця... Але разом вийшла ціла гора передач, яку ледь вдалось помістити в чотири бусики та всюдихід “Ніссан” із англійським правим кермом на символічних номерах “ПТН ПНХ”. Їхали вночі, бо в цю пору менше транспорту на дорогах... А ще не гальмують зайвий раз із цікавості даішники по трасі на Донецьк і Луганськ, які, нарешті, зрозуміли — народну допомогу із тилу на фронт краще не зупиняти!
.jpg)
- Хлопці із першої танкової просили пригнати їм авто — швидке, мобільне, економне для пересування по лінії фронту, бойових вилазок та рейдів, - розповів під час відправлення колони на Маріуполь лідер гурту ТіК Віктор Бронюк. - Тому скинулись на джип хто скільки міг — я з гонорарів дав гроші, по Вінниці пройшлись “із шапкою” і купили через київський “Народний тил” дизельний Ніссан — старенький та живий. Помили його, перефарбували, зробили техогляд і запакували подарунками на передову... Паралельно відомий телеведучий Сергій Притула та мандрівник Юрій Тира із друзями купили мікроавтобуси і також завантажили їх харчами, одягом і буржуйками. Так, чотири буси від “Тилу” їздять в АТО щотижня. І не слухайте тих, хто каже, що артистам ця війна “по боку”...
.jpg)
Як реагували на наш камуфляжний конвой решта водіїв по трасі, колони військових вантажівок і бабусі із зернятами на узбіччі до самого Запоріжжя - треба було бачити! Бо нині на фронтових дорогах зустрічають, перш за все, по жовто-блакитному прапору і часто пропонують допомогу чи пальне... Але чим ближче ти підбираєшся до передової, тим менше зустрічаєш національних прапорів. Так, відчувається напруга російського вторгнення, сусідство із ДНР, дивний запах війни, який читається в переляканих очах людей, майже тотальній російській мові, пустих вулицях і бідних магазинах... Але це все ще УКРАЇНА, тут ходять гривні, паспорти із тризубцем, платяться пенсії та допомога на дітей. За 10 кілометрів уже умовно “не наша” земля, сепаратисти, чеченці, російські війська і ЗОНА БІДИ, яку в телевізорі називають зоною АТО...
Маріуполь не здамо, бо за нами вся Україна! Вони смикаються, пробують стріляти, провокують на війну, але ми воюємо за свою країну, за свою землю і за своїх дітей, - кажуть наші хлопці на передовій. - Дякуємо всім за допомогу! Якби кожна область так допомагала, як Вінниччина годує, вдягає і обігріває своїх на фронті — ми вже були б на Красній площі та пиво у Москві було б по 3 гривні! У нас буцімто все є, але хочеться домашнього, рідного, свого... Свіжого сала із борщем, вінницької гірчиці із хроном, газет “33-канал” та малюнків із Вінниці. Воювати нам є чим, а не вистачає лише сучасних “наворотів” - планшетів, безпілотників, тепловізорів... У держави на це грошей просто немає чи їх вже вкрадено? Тому “Нова пошта” у сусідньому селі працює цілодобово, адже саме через неї і волонтерів приходить на фронт головна гуманітарна допомога для війська від тата, мами, брата і всієї громади.
.jpg)
А коли почалась роздача валянків, у сусідніх загонах і медичній службі раптом ще знайшлись вінничани.
- Передайте привіт у Хмільник, на Малі Хутори і Старе місто — ми воюємо, у нас все добре, чекайте із перемогою! - звернулись через нашу газету до рідних “Білі ангели”. - Дуже просимо скинутись на генератор, бо світло в операційну “позичаємо”... Для нас це був би кращий презент від вінницького Діда Мороза!
А ще серед несподіваних сюрпризів нашим бійцям виявилась мішень із портретом російського актора Пореченкова, гітара від музичної школи Вінниці та упаковка консервованих ананасів від Олени Вальчук... Звісно, на фронті свій гумор, але хлопці зрозуміли ці подарунки як натяк на святкування Нового року в окопах. Хоча їм і нам так хочеться миру і повернення всіх солдатів додому! На знак подяки вінничани із передової розписали своїми побажаннями український прапор і передали його всім читачам “33-каналу”.
Прощались ми без сліз... Казали один одному не прощавай, а до побачення! І, чесно кажучи, на довгі проводи часу не було, бо вночі наш табір обстріляли диверсанти. Тому після миттєвого сніданку в польовій їдальні, яка і не снилась інспектору Олі Фреймут, хлопці пішли в розвідку на виявлення ворога...
А ми вже по дорозі додому спілкувались із місцевими на придорожньому базарчику.
- Добрий день! Чим торгуєте?
- Ви з України? Купіть хоч щось, бо грошей давно немає... Яблука, качки, молоко, олія... Все своє — домашнє!
- То ви знаєте українську, а в Україні жити хочете?
- Ми хочемо! Хоча у нас більше половини людей в селі греки... Але кругом прапори України — ви ж самі бачите! А в сусідній Волновасі вже чекають кацапів... Не всі, але багато хочуть у Росію на їхні пенсії...
- То хай сідають на маршрутку до Ростова - і вйо!
- Ні, це вони до нас за пенсіями приїздять... По три буси щопонеділка. Але останній раз у них облом вийшов, бо Київ гроші їм вже не платитиме. То вони з іконами з 6-ї ранку Пенсійний фонд штурмували... Не помогло, бо вийшов чоловік у воєнному, дістав пістолет і послав їх назад у ДНР! Сказав один раз: хто тут живе — буде мати пенсію! Хто в ДНРі — ні! Але ж там залишились каліки немічні, прикуті до ліжка люди, багатодітні, інваліди дитинства... Хто із них кликав війну, кликав Росію і голосував на референдумі - як розділити і відсортувати... Бо там люди і тут люди, а між нами ВІЙНА!
Ще за 70 кілометрів на останньому блокпосту перед мирною Дніпропетровщиною зона АТО закінчилась плакатом “Кривбас мзду не бере!” і обшуком машини. Спецназ із добровольців та СБУ шукав зброю та ймовірних диверсантів... Уважно передивлявся всі паспорти, сумки і заглядав у очі... Бо в зоні бойових дій нині за 5 літрів спирту можна виміняти автомат Калашникова, за 50 гривень — гранату, за 100 гривень — відро патронів! Скільки цього добра вже заїхало із Сходу на решту території України - ніхто вам не скаже... Так само ніхто не знає, як, де і коли ця зброя може “вистрелити” - на третьому Майдані, в кримінальних розборках чи під час народної люстрації корупціонерів...
А ще переживаєш дуже дивні відчуття, коли за годину із війни потрапляєш у мирне життя... Бо там за сто кілометрів окопи, холод і смерть летить із неба з російською міною, а тут все чисто, тихо і закохані пари п‘ють у кафе каву та цілуються...