Про депортації та міграції українців з 1915 року говорив у Вінниці Роман Кабачій

Про масові переміщення населення в історії України та про їх сучасний вияв говорили учасники нещодавнього засідання Польсько-української дискусійної платформи, організованої Генеральним консульством Республіки Польща у Вінниці та Громадською організацією «Подільська агенція регіонального розвитку».

У ролі головного спікера дискусії, що відбулась 23 вересня в залі галереї «ІнтерШик», цього разу був історик, публіцист, журналіст-експерт ГО «Інститут масової інформації» (м. Київ) Роман Кабачій.

Довідка. Роман Кабачій народився і виріс на Херсонщині в родині сільських учителів (батьки його походять з Вінниччини). Закінчив Херсонський педуніверситет та аспірантуру Університету Марії Склодовської-Кюрі в Любліні (Польща) як стипендист Європейського колегіуму польських та українських університетів. Захистив дисертацію на тему «Переселення української людності з Польщі на Південь України в 1944-1946 роках». Після повернення в Україну працював редактором телепрограми «Новий час» на «5 каналі». редактором відділу історії та науки журналу «Український Тиждень». Співпрацює з часописами «Критика», «Країна» (Київ), «Nowa Europa Wschodnia» (Краків-Вроцлав) та «Український журнал» (Прага), газетою «Наше слово» (Варшава).

Перед початком розмови віце-консул Генерального консульства Республіки Польща у Вінниці Войцех Мрозовський привітав присутніх із відновленням зустрічей дискусійної платформи після літньої перерви. А модератором розмови був виконавчий директор ГО «Подільська агенція регіонального розвитку» Олег Левченко.

Експерт Роман Кабачій говорив про масові переміщення населення як засоби так званої суспільної інженерії, до якої вдавалися диктаторські режими імперій. Так, за його словами, першим етапом такого переселення була втеча близько 200 тисяч осіб з Холмщини і Підляшшя на терени Російської імперії у 1915 році. А в 1940-1941 роках, після 4-го поділу Польщі (на цей раз між Сталіном і Гітлером) у рамках домовленості двох диктаторських режимів відбулось «добровільно-примусове» переміщення людей з різних зон окупації – поляків у німецьку зону, українців (5 тисяч осіб) у радянську.

У 1944-1946 роках відбулось глобальне післявоєнне переміщення народів, яке торкнулось і українців, і німців, і татар… З України за домовленостями, підписаними тодішнім головою УРСР Хрущовим і прокомуністичним урядом Польщі (договір про обмін населенням) виселили 750-780 тисяч поляків та 35 тис. польськомовних євреїв, натомість з Польщі, з так званого Закерзоння, до України переселили півмільйона осіб, які ідентифікували себе по-різному – українцями, русинами, православними, бойками, лемками… Це пояснювалось тим, що нові кордони держав політики вирішили «кроїти», беручи до уваги етнічний склад населення.

У 1947 році відбулась акція «Вісла» - переселення і розпорошення 150 тис. українців зі східних теренів Польщі на території, які раніше належали Німеччині. У 1948 році радянська влада переселила 30 тисяч осіб в межах держави для звільнення місця під Яворівський полігон на Львівщині, у 1951 році відбувся так званий обмін територіями між СРСР та ПНР, внаслідок якого УРСР отримала Червоноград і Белз, а Польща – гірські Бещади (частину Бойківщини в Бескидах)…

Роман Кабачій звернув увагу на політичні та психологічні аспекти цих переселень. Так, активний спротив переселенню був переважно у Надсянні, де діяли легальні й підпільні українські партії, осередки «Просвіти», де люди називали себе українцями. В одних випадках люди намагались повернутися на землі батьків, в інших – воліли змиритися й асимілюватися, ще в інших – створювали національно-культурні товариства і берегли мову та віру на нових місцях.

Торкнулися під час дискусії і долі вимушено переміщених осіб у сучасній Україні. Як і тоді, переселенці нині стикаються з багатьма гуманітарними і психологічними проблемами, зі стереотипами і страхами. За участі присутніх представників громадських організацій, польських національно-культурних товариств Вінниччини та переселенців з Донеччини в ході дискусійної платформи обговорили коректність певних термінів (переселенці, вимушено переміщені особи, біженці) та зійшлись на думці, що необхідний широкий діалог для долання стереотипів і для усвідомлення причин, що в різі часи призводили до таких трагедій як масові депортації.

Що ж стосується ще однієї новітньої хвилі переселення (дехто навіть говорить про загрозу від напливу сирійських та іракських біженців), то Роман Кабачій зауважив, що для України ця тема наразі не є гостро актуальною – принаймні, поки рівень життя в нашій державі не такий, як у країнах Західної Європи. Та в будь-якому разі до вимушених переселенців чи біженців слід ставитись неупереджено і спробувати уявити себе на їхньому місці.