Вінницький дизайнер одягу, яка торік уславила Вінницю рекордним модельним подіумом, обіцяє здивувати вінничан новим проектом, пов'язаним зі збереженням природи
Приємно, що у рейтинговому списку п'ятнадцяти кращих дизайнерів України, який нещодавно оприлюднив журнал Ukrainian People, є й вінницькі імена. Зокрема, молодої дизайнерки одягу Світлани Теренчук. Про те, як молодому дизайнеру зробити собі ім'я у непростому світі модельного бізнесу, про соціальну відповідальність митця і нові проектні задуми, вона розповіла у ексклюзивному інтерв'ю журналісту "Міста".
- До цього рейтингу за задумом організаторів мали потрапити майстри, які здійснили минулого року якийсь творчий прорив у всеукраїнському масштабі, - говорить Світлана. - Я у цей список потрапила передусім тому, що у вересні 2015 року до Дня міста встановила рекорд України, влаштувавши найдовший вітчизняний подіум довжиною майже у 12 кілометрів. Тридцять п'ять моделей у одязі із зображеннями фрагментів Вінниці пройшли тоді через усе місто - Від Барського до Немирівського шосе.
Утім, ім'я вінницької дизайнерки з'явилося у рейтингу ще й через інші причини - вона активно співпрацює із зірками шоу-бізнесу, її моделі вражають оригінальністю, а участь у численних мистецьких проектах вже гарантувало їй впізнання і повагу навіть у столичних дизайнерських колах.
- Участь у різноманітних проектах і рейтингах це нині єдина можливість для молодого дизайнера заявити про себе?
- Звісно ж, ні. Але без цього, чесно кажучи, дуже й дуже важко. От я працюю у Вінниці за цим напрямком вже понад сім років і точно знаю - навіть якщо дуже гарно робити свою справу, але не бути активним у соціальному житті, ігнорувати життя свого міста, своєї країни, то про тебе буде знати дуже обмежене коло людей. Але й піар заради самого піару - теж погано. Я, наприклад, беру активну участь у різноманітних заходах і програмах, щоб крім суто професійних навичок відкрито показати людям ще й свою особисту життєву позицію. Мені важливо, щоб вінничани розуміли - я не байдужа до того, що нині коїться у моїй країні і світі.
- Вінничани добре пам'ятають Ваш проект "Читай, Україно!", він матиме своє продовження й цього року?
- Цей проект викликав неабияку цікавість. Він якось так поступово перетік із 2014-го у 2015-ий рік, і думаю, що у 2016-му я його теж не припинятиму. Для мене малювання на одязі портретів відомих українських поетів і письменників було особливою і не випадковою справою. В якийсь момент свого життя я почала дуже багато читати, буквально ковтати книжки, і ця любов до слова якраз і знайшла відображення у портретах на одязі. А вже коли люди побачили ці принти на мені, я почула дуже багато схвальних відгуків, була просто шалена хвиля замовлень. І вже це спровокувало створення великого авторського проекту, бо я побачила, що людям це цікаво, що вони відчувають ту саму любов до української книги, до українського слова, що й я сама. Тому це був не проект, а одне задоволення. Ми вже давно не влаштовуємо фотосесій із готовими моделями, а люди продовжують замовляти - і собі, й у подарунок. І відомих, і не дуже відомих літераторів. Це дуже приємно.
- А ще, мабуть, приємно, коли впізнають у рідній Вінниці?
- Безумовно. Дуже люблю наше місто. Воно у нас має такий неймовірний творчий потенціал, що просто подих перехоплює. До речі, саме це й хотілося виразити, коли влаштовувала на День міста найдовший у Україні подіум. Містом йшли моделі і відомі вінничани, усі у костюмах із принтами відомих вінницьких місць, пейзажів. Настрій гарний був усю дорогу, і хоча якраз наприкінці нашого рекордного подіуму линула злива, навіть це нічого не змінило. Навіть під дощем і пішки, у такому ж гарному настрої, всі учасники проекту готові були пройти ще дванадцять кілометрів у зворотному напрямку. Ніхто не стомився.
- Як до Вас приходять ідеї таких оригінальних проектів?
- Не сказала б, що є якийсь універсальний рецепт для таких ідей. Але буває так, що лягаєш спати і не можеш заснути, бо є ідеї, які аж просяться до життя. З часом вони набувають реальніших рис. Якось оформлюються. Тоді й виникає новий проект. Бо просто шити, просто малювати ескізи мені не цікаво, цікавіше робити щось таке, що буде цікаве багатьом-багатьом людям.
- Планами на цей рік вже можете поділитися?
- Поки лише частково, не хотілося б одразу розкривати всі секрети. Вже є задум нової культурної програми, назвемо її так, яка буде спрямована на збереження природи. Усі ми - її частина, тому, на мою думку, кожен має долучитися до її захисту і підтримки. Як саме це буде пов'язано із дизайном одягу, поки не хотілося б розповідати, але зрештою обіцяю, що вінничани усе побачать на власні очі. І не тільки вінничани, бо проект буде всеукраїнський.
- Загальноукраїнська відомість надихає?
- Так, це дуже приємно. Якщо на початку своєї роботи я активно просувала свої моделі, щось пропонувала сама, то нині вже часто буває й навпаки. До мене особисто телефонують відомі в Україні люди й замовляють ту чи іншу річ. І це при тому, що у тому ж Києві талановитих дизайнерів дуже багато. Інколи мені здається, що аж занадто багато! А Вінниця - як якась казкова печера талантів - стоїть дещо окремо і завжди дивує чимось особливим, своїм, оригінальним - далеким від звичних столичних тенденцій. Кажу навіть не тільки про себе, а й про багатьох інших вінницьких майстрів, чию творчість і у Києві, і у цілому в Україні дуже цінують. Є у нас, вінничан якась така малесенька родзинка, яка відрізняє нас від усіх інших.
- Ваші роботи у тій самій столиці ще не копіюють?
- Про якісь конкретні приклади я не знаю. Але хочу сказати, що ідеї вони ж, як то кажуть, літають у повітрі. Іноді дивишся - дуже схожі речі. Починаєш цікавитися, як автори прийшли до них і несподівано дізнаєшся, що у кожного було своє джерело натхнення.
- А самі не плануєте ще у Київ переїздити?
- Раніше я про це навіть не думала, мене у Вінниці все абсолютно влаштовує. Але чим більше працюєш, тим частіше доводиться їздити у той таки Київ на різні заходи, вже яскравіше окреслюється смак того життя, тієї популярності, того визнання. Від цього складно відмовитися. Тому зізнаюсь, останнім часом такі думки про переїзд з'являються. Принаймні, тепер це вже те, над чим можна розмірковувати. Звісно ж, мова не йде про те, що я все тут покину напризволяще. Зрештою, у Вінниці у мене все давно й успішно налагоджено, є постійні клієнти. Думаю, якось зумію на майбутнє скомбінувати обидва міста.
- Але ж Вінниця - для Вас не просто місто, правда?
- Для мене це передусім близькі і рідні люди - моя сестра, мій чоловік, батьки, колеги, які підтримують і дарують просто таки захоплюючі ідеї. Від цих людей не чекаєш жодного підступу, лише - натхнення. Чоловік у мене теж працює у творчій сфері, сестра раніше працювала юристом, а нині виготовляє модні аксесуари, і із нею ми часто співпрацюємо у своєрідному тандемі. Усе це мої найрідніші люди, і я їм дуже вдячна.
- Ця вдячність дозволяє Вам реалізовувати себе на всі 100%?
- Навіть на триста!