У Вінниці говорили про значення боїв під Крутами і Задвір'ям

Чергова зустріч у Вінниці в рамках Польсько-Української Дискусійної платформи була присвячена паралельним героїчним сторінкам в історії українського та польського народів - битві молодих українців з більшовицькими загарбниками біля станції Крути на підступах до Києва та битві їхніх польських ровесників, теж проти більшовиків, біля станції Задвір’я на Львівщині.

Обговорення історичних паралелей та значення цих двох подій відбулося 28 січня в галереї «ІнтерШик» в рамках Дискусійної платформи, організованої Подільською агенцією регіонального розвитку та Генконсульством Республіки Польща у Вінниці. До заходу долучились також Вінницьке історичне товариство та ГО «Кресов’яци».

На початку дискусії викладач історичного факультету КНУ ім. Шевченка професор Андрій Руккас, експерт з питань української революції 1917-1921 років, надав розгорнуту й ілюстровану історичну довідку про битви під Крутами та та Задвір’ям. За його словами, і в українській, і в польській історіографії ці приклади військового героїзму прийнято називати українськими Термопілами та польськими Термопілами (за аналогією до подвигу трьохсот спартанців).

Професор Андрій Руккас розповів, як всередині січня 1919 року війська російських робітників-червоноармійців і матросів балтійського флоту наступали на Київ уздовж залізниці з боку Бахмача, як більш боєздатні сили УНР були кинуті під Полтаву (помилково наступ очікувався звідти), як українські гайдамаки на чолі з Петлюрою мусили повернутись до Києва на придушення більшовицького заколоту на заводі «Арсенал», як зрадив курінь імені Шевченка, і тому оборона підступів до столиці України лягла на плечі добровольців з числа студентів, курсантів військової школи, слухачів школи фельдшерів та гімназистів…

Професор Руккас назвав бій під Крутами прикладом успішного оборонного бою, адже відважні молоді українці при кількісній перевазі ворога затримали на добу наступ на Київ. Хоча, на жаль, їхні жертви не врятували столицю від подальшого здобуття ворогом.

Подібний приклад героїчної саможертовної оборони продемонстрували молоді жителі Львова польського походження під час битви з більшовиками-будьонівцями на підступах до станції Задвір’я в серпні 1920 року. Особливо звитяжно бився відділ Романа Абрахама, який потрапив у «вогняний мішок» і відбивався навіть тоді, коли закінчились набої. Звитяга героїв Задвір’я теж відіграла певну роль у тому, що окупантам не вдалося захопити ні Львів, ні Варшаву.

Йшлося і про низку історичних паралелей між цими українськими та польськими Термопілами: той самий ворог, жертовна оборона в нерівній боротьбі, знущання і страта ворогом полонених оборонців, подальша героїзація учасників битв…

Наступний доповідач, вінницький історик Олександр Федоришен розповів про регіональний, вінницький контекст бою під Крутами, зокрема про участь у ньому тоді ще студента Валентина Отамановського - згодом автора праці «Вінниця в XIV–XVII століттях», очільника Кабінету виучування Поділля, який певний час жив і працював у Вінниці. Так, О. Федоришен навів уривок спогадів командира куреня Аверкія Гончаренка про те, що саме юнак Валентин Отамановський під час Крутянського бою подав йому телеграму про перехід на бік більшовиків куреня ім. Шевченка…

Про віктимізацію (творення образу жертви) та героїзацію українських і польських «спартанців», також про начення Крутів і Задвір’я у патріотичному вихованні української та польської молоді говорив голова ГО «Кресов’яци» Юрій Войціцький. Він, зокрема, розповів про перепоховання крутян на Аскольдовій могилі, про те, що одного з неідентифікованих героїв Задвір’я поховали у Варшаві на площі як невідомого солдата; згадав вірш Павла Тичини «Пам’яті тридцяти» та аналогічні твори польської літератури. А новітніми Термопілами України назвав оборону «кіборгами» Донецького аеропорту, що тривала 242 дні. Також учасники дискусії навели паралелі з сьогоденням: ворог знову той самий і діє тими ж методами – створює квазідержавні утворення на Сході України, як це робили більшовики, створивши маріонетковий «уряд України» у Харкові.

«Ситуація на Майдані і на Сході України показала, що таких людей, як спартанці, як крутяни і герої Задвір’я, в Україні сьогодні значно більше, ніж триста», - зазначив наприкінці виконавчий директор ГО «Подільська агенція регіонального розвитку» Олег Лечвенко, після чого присутні вшанували полеглих героїв усіх часів хвилиною мовчання.

Довідково. 29 січня 1918 року поблизу залізничної станції Крути, на відстані 130 кілометрів від Києва відбувся бій між кількома сотнями молодих українських патріотів з кількатисячним підрозділом більшовиків під орудою Муравйова.

Серія стратегічних перемог допомогла українцям затримати наступ ворога на кілька днів, зруйновано мости і колії на підступах до столиці. У бою за українську державність полягло близько тридцяти юнаків, переважно студентів. Вони були розстріляні та закатовані російськими солдатами.

В радянській історіографії історія героїчного бою під Крутами замовчувалась. Лише у 2006 році на поблизу залізничної станції у цій місцевості встановлено пам'ятник. “Українські Термопіли” стали зразком відданості української молоді ідеалам свободи, демократії та боротьби за власну державу.

Півтора року по тому біля залізничної станції Задвір'я на Львівщині (недалеко Золочева), 17 січня 1920 року батальйон польських добровольців, який складався з близько трьох сотень юнаків зі Львова і околиць до останнього подиху боровся з кавалерією 1-ої Кінної Армії Будьонного, боронячи залізничні шляхи на підступах до Львова.

Більшовики скерували на молодих оборонців всю міць 6-ої Кавалерійської Дивізії. Кілька атак ворожого війська не принесли успіху до часу, поки молодим поляками не забракло набоїв. Останній бій вони провели з багнетами та шаблями в руках. Будьонівці з особливою жорстокістю розправились з кількома десятками останніх “орлят”. Коли кілька днів потому польські війська відбили станцію, то побачили жахливу сцену. Ідентифікувати героїв змогли лише по частинах тіл і одягу. До польської історії битва під Задвір'ям увійшла, як “Польські Термопіли”.