Восьмому березня присвячується: дев'ять історій успішних вінничанок

Героїнями святкового матеріалу « Моя Вінниця» стали абсолютно різні жінки.

У них  різний професійний старт, різний фах, досвід,  принципи взаємодії з людьми та у вихованні дітей.

Але усі вони єдині в думці – жіночу стать потрібно любити і цінувати щодня.  

Погляди на життя та навіть професійні поради від успішних вінничанок ми сформулювали у лаконічних тезах.

Читайте і надихайтесь – зі святом!

 

 ***

Світлана Котляревська

НR  - координатор, Радник заступника  Міністра економічного розвитку і торгівлі України Максима Нефьодова

«Я переїхала до Києва з Вінниці. В столиці 10 років працювала у приватних компаніях. Рік тому увійшла до нової команди при Мінекономрозвитку. Спочатку прийшла допомогти на два тижні, потім знову на два і, зрештою, звільнилася з колишньої роботи.

Працевлаштовуватись  в Мінекономіки приходить чимало молоді. Якщо є бажання потрапити у серьезну оплачувану команду – раджу податися у бізнес. У нас суцільне волонтерство.

Кандидати без серйозних  патріотичних намірів працювати,  якщо і проходять співбесіду, відсіюються за місяць. За цей час вони встигають позаходити у владні кабінети і наробити селфі. Далі гра закінчується і потрібно працювати. Молодь здебільшого виконує асистентську роботу у супроводі реформ, які вирішують майбутнє країни.

Сучасні 20-річні  - сміливіші, розумніші, завзятіші у порівнянні зі своїми однолітками десятирічної давнини. З’являється дедалі більше молоді з закордонною освітою чи досвідом іноземного стажування. Такі юнаки і дівчата більше бачили і до більшого прагнуть.  На пешому місці серед їх пріоритетів - не новий телефон чи авто, а причетність до цікавих проектів, досвід.

На співбесіду з HR- спеціалістом - не потрібно йти як на побачення. Головний принцип - залишайтеся собою. Забудьте про всі книжки і статті з категорії «Як сподобатися HR». Подібна підкованість кандидата помітна і зазвичай виглядає кумедно. Навіть, якщо ви вдало зіграєте роль, то потрапите на роботу, яка вам не підходить. Рано чи пізно підете з обуренням.

Перед співбесідою потрібно «знімати корону» і реально оцінювати свою компетентність. 

На будь-якій посаді важливо вміти визнавати свої помилки перед підлеглими, навіть публічно. Люди люблять і цінують таких керівників. Я привчила себе до цього.

Існують теплий та холодний типи керівників. Я – теплий, але вимогливий. Потребую якості та чіткості у строках виконання.

Чим би я не займалася – у мене виходить HR. Аналізую, навчаю, розбираю ситуацію, хочу конкретики. Як на мене, це не добре і не погано – це даність, до якої я звикла.

Дискомфорт у роботі може бути особистісним або функціональним. Якщо несприйняття людини відбувається на особистому рівні, але вона хороший спеціаліст – це тільки мої проблеми, і я нікого ними не навантажую. Якщо фахівець не достатнього рівня, завжди намагаюся знайти підхід і допомогти, але людина має сприймати пропозиції.  Якщо працівник мене не підтримує – ми прощаємося.

Будь – який фахівець повинен постійно розвиватися і самовдосконалюватись.

Я впевнена, що в Україні реально побороти бюрократію. Потрібно 30-40 відсотків фахівців у держструктурах, які готові працювати не за гроші, а заради прогресу. Поки що таких лише 5%.

8-ме березня не святкую – мрію просто виспатися.

***

Леся Мореходова

співвласниця клубу – магазину жіночого одягу «Blagi»

Бізнес – не той шлях, який планувався по життю. Але я не люблю, коли за мене платять – тому почала підробляти промоутером ще на першому курсі істфаку, щоб допомогти батькам. Я, мабуть, дуже цілеспрямована. Хоча в інституті я над цим не замислювалась, здавалося,  просто немає інакшого виходу. Свою наполегливість помічаю лише згодом.

На п’ятому курсі я вже навчалася і повноцінно працювала – це був переломний рік, який задав темп моєму життю. Покинути навчання не могла- батьки привчили мене до відповідальності. Коли ж отримала диплом – вже чітко знала,що жодного дня  ні на кого працювати не буду.

Після університету не хотіла повертатися до рідного Хмільника, але абсолютно не уявляла, чим займатимусь. З досвіду знала, що торгівля – це швидкі гроші. Так все закрутилось

На світанку кар’єри  займалася  мережевим маркетингом у цивілізованій формі – не ходила по офісах з пакетами і не набридала людям. Натомість зняла маленький офіс і підбирати косметику жінки приходили до нас самі.

Після першої вагітності я погладшала з 42 до 52 розміру. Коли заходила в магазин, практично на вході мені заявляли, що одягу на мене немає. Це дуже гнітило. Я звісно схудла. Але ідея відкрити магазин формату «Blagi» виникла орієнтовно у той період.  

Я не класичний директор. Можу насваритися, але потім тиждень засмучена. Своїх підлеглих називаю «мої дівчата».

Бізнес потрібно мати далеко не всім. Поважаю людей на своєму місці. Якщо людина живе своєю справою - вона виконує її професійно і гарно. Дивишся і розумієш, яких зусиль було докладено. Якщо я знайду таку людину – я як піявка, не відпущу і робитиму все, щоб вона зі мною спілкувалася. Чомусь найбільше їх серед лікарів і працівників сфері послуг.

У мене з підліткового віку комплекс – страх спілкування з людьми.Чого я взагалі пішла в продажі – загадка для мене. Я довго вчилася контактувати з людьми і за 14 років довела цю навичку до автоматизму.

Виявила закономірність: як тільки ставлю перед собою нову мету, одразу ж виникає перепона. Це не метафізика – це життя,  яке примушує замислитись, на що готова людина і чи готова взагалі, щоб отримати бажане.

У вихованні доньок ми з чоловіком дотримуємося принципів – не нашкодь і покажи приклад. Якщо дівчинка бачить достойне ставлення батька до матері – це стане своєрідною планкою, на спілкування нижче якої вона не погодиться.

Негативно ставлюся до Дня закоханих і до 8-го березня. Мене навіть не вітає чоловік – отримую достатньо уваги від нього щодня. І хочу, щоб так постійно  було у всіх жінок.

***

Наталя Притолюк

юрист, помічник - консультант народного депутата

Мої батьки все життя були простими робітниками,а мене бачили міліціонером. Тато казав, що чекає на день, коли я переступлю поріг його додому в погонах. Тому я вступила на юридичний. У правоохоронних органах не працювала, полюбила роботу юриста. Точно ніколи не думала, що стану помічником народного депутата.

Вже переконалася – зарікатися не можна. Наприклад, я завжди не любила Київ – це важке місто для мене. Але вже рік я тут живу. Багатьом важливим подіям у моєму житті довелося трапитися, після мого «ніколи».

Я страшенна перфекціоністка. Працюючи юристом навіть позови писала на 6 сторінок, у той час, коли мої колеги скачували шаблони з Інтернету. Такий підхід до справ мені іноді заважає.

Завжди відчуваю енергетично сильного чоловіка – я починаю губитися у розмові, навіть, якщо він молодший.

Нерозумно не мати напівідтінків у житті. Міряти категоріями «чорне» та «біле» - шкідливо для нас самих. Я себе перевчаю.

В мене існує правило: «На дієту не сідають з понеділка». Якщо прийшла до якогось рішення – починаю діяти цієі ж хвилини. Лише це гарантує результат, а не ілюзію виконання.

Я люблю зміни у всьому. Вважаю, що людям завжди потрібно ставати кращими. Якщо це відбувається заради когось  - це теж добре.

З минулого року маю неоднозначне ставлення до 8-го березня. Ще продовжую вітати рідних жінок, проте без колишньої урочистості.

 ***

Світлана Теренчук

дизайнер

Про те, що хочу стати дизайнером дізналася 8-річною від мами. До цього просто шила лялькам сукні і навіть не знала назви професії.

Буває, пошию собі річ, одягаю та йду в люди – відстежую наскільки мені комфортно . Навіть не так важлива думка інших, якщо я почуваюся впевнено – вношу виріб у колекцію.

Звісно, я іноді боюся, що публіка не оцінить мою роботу, але страх – це пальне. Взагалі ж намагаюся притримуватись думки – якщо подобається мені, то знайдуться поціновувачі і серед інших.

«На те він і кравець, щоб подертий жупан носити» - ця приказка не про мене.  Я у вільний час із задоволенням шию собі одяг. Хочу, щоб дивлячись на мене, люди здогадувались про мою професію.

Як не дивно, більше люблю шити чоловічий одяг – це дуже кропітка робота, чоловіки прискіпливіші клієнти, тому і результат радує більше. Хоча в жіночих моделях є простір для фантазії.

Мене підзаряджають ситуації часового «дедлайну». Якщо наявні конкретні строки, то робота просувається швидко і з’являються додаткові ідеї.

Цілком можу відмовитися працювати зі зверхньою людиною. Підхід: «Ти ж дизайнер, здивуй мене» - відштовхує. Моделювання – наша спільна робота.

Я думаю, що в більшості випадків зустрічають-таки за одягом.

Вірю, якщо виникають негаразди – я на них заслужила. Шукаю причину у собі. Люблю читати психологічну літературу і будувати причинно-наслідкові зв’язки.

Мій головний вчитель – мій син. Дитина навчила мене планувати час, більше встигати, бути відповідальнішою.

У минулому не любила 8-ме березня. Після заміжжя ставлення змінилося. Мій чоловік –шоумен, і кожного року примудряється роботи сюрпризи.

***

Альона Дроздова

організатор весіль, власниця весільної агенції «Crystal Code»

Мені б  в жодному разі не спало на думку зайнятися організацією весіль, якби моє власне пройшло вдало. Я тоді працювала бухгалтером на підприємстві енергетичного сектору і не планувала змін.

Насправді, весільний бізнес мало чим відрізняється від бухгалтерії – відсотків на 10. У нас також чимало паперів, кошторисів. Я підійшла до роботи дуже системно. Гарне весілля можна організувати  і з невеликим бюджетом, якщо грамотно розподілити витрати. У цьому мені допомагає бухгалтерський фах. 

У весіллі важливе усе. Але в пріоритеті - ресторан, фото, -відеозйомка і ведучий. Не раджу запрошувати зірок. Адже оплата їх гонорару з’їдає левову частку бюджету, по-друге, до них часто вишиковується черга охочих сфотографуватися і весілля опиняється на другому плані.

В жодному місті Україні немає такої кількості жінок-ведучих як у Вінниці. Таке враження, що усі вони в минулому мріяли стати артистками, але стали тамадою. Жінки вбираються у найкраще і намагаються затьмарити наречену. Це неприпустимо. Для мені усі тамади однакові і неприйнятні.

Якість весільних послуг часто низька, тому що наречених сприймають у якості разових клієнтів. Панує байдужість, на жаль.

Нещодавно телефонує наречена і практично плаче. Мовляв, до весілля залишається менше місяця, а в неї враження, що нічого не відбувається. Але ж усі весільні клопоти взяла на себе наша агенція, наречені позбавлені нервувань і хаосу. Це  був найкращий комплімент для мене.

Не візьмусь за організацію весілля, якщо помітно, що пара не кохає одне одного. Ми створюємо дуже особливі і особисті свята – без щирості до нас краще не приходити.

Я переконана, що чоловікам весілля також потрібне. Якщо існує кохання, вони такі щасливі, споглядаючи радість нареченої. З часом чоловіки настільки занурюються у процес підготовки, що навіть відправляють мені фотокартки весільних аксесуарів частіше за наречену.

Зараз почали запрошувати на весілля меншу кількість гостей. І справа навіть не у кризі, а у тому, що свято стає більш особистим. Люди позбавляються від стереотипів запрошувати троюрідних бабусь та інакших далеких родичів. Весілля стає інтимнішою подією.

На 8-ме березня переважно працюю. Чоловіки полюбили робити шлюбну пропозицію у цей день. Наша агенція допомагає з організацією.

 ***

Світлана Дубина

керівник ГО «Інформаційно-просвітницький центр «Вісь», експерт Коаліції з протидії дискримінації в Україні

Мені пощастило у 45 років кардинально змінити життя. Я прийшла працювати у громадський сектор, покинувши роботу вчителя-реабілітолога. Приймаючи рішення, зіштовхнулася із супротивом батьків: для них показово мати лише два записи у трудовій книжці – прибув і вибув на одному  підприємстві.

Закінчуючи середню школу, претендувала на золоту медаль. Але в мене була катастрофічна поведінка – я багато говорила. Вчительці з трудового навчання розповіла усе, що думаю про її дисципліну і отримала «4». За таких обставин продовжувати навчання у школі, на мою думку, не мало сенсу. Тому я вступила на факультет промислового будівництва у залізничному технікумі. За кілька днів зрозуміла, що крок був експресивним. Натякнула батькам про свої враження, повісивши шкільну форму в коридорі. Пам’ятаю, що батько вперше в житті жбурнув у мене капцем.

Після повернення у школу першою оцінкою стала «2» з історії. Але той викладач виявився знаковою людиною у моєму житті, і згодом я вступила на історичний факультет.

У нас був дійсно унікальний курс: на першому курсі помер Л.Брежнев. На 5-му нагрянула «перебудова» і ми зрозуміли: все що вивчили - можна забути.

Я дуже довіряю першому враженню про людей, воно правильне, адже виникає на рівні емоцій. Емоції – найдавнішій канал сприйняття.

Думаю, нашим людям не вистачає навичок говорити від себе: «Я так думаю, я так відчуваю». Більшість часто ховається за суспільними «ми» або «всі».

Я дуже люблю розумних людей, насамперед, за те, що вони не бувають злими. Злитися на когось – взагалі немає сенсу. Все що відбувається – у руках вищих сил. Люблю вислів: «Космос знає».

Я не ідентифікую свій біологічний вік. І це проблема не для мене, швидше, для оточуючих – у них відбувається розвив шаблону. Кажуть, що мені вже не комільфо скакати по бордюрам, але якщо хочеться -  не бачу перепон. Так само я не розрізняю вік інших людей.

Я вважаю себе досить успішною, але в розумінні моїх батьків і,можливо, соціуму – це не зовсім так. У мене немає біологічних дітей і я не заміжня. Але я закохана і це головне.

В Україні жінки дискриміновані: жінка більше працює, на жінку покладено більше обов’язків, з кожним роком підвищується рівень насильства до жінок. А коли в транспорті чуєш, як чоловіки жаліються одне одному, що знову потрібно купити подарунок  до свята – взагалі бридко стає. Один день мімози – цілий рік сльози.

Я не розумію свято 8-го березня. Для мене це день загострення боротьби жінок за свої права. Вітати з ним аналогічно тому, щоб поздоровляти людей з обмеженими фізичними можливостями із Днем інваліда – абсурд.  Але у моєї  мами своє ставлення до свята, тому її вітаю завжди. 

 ***

Віктория Рудоміна

засновниця жіночого бізнес-клубу «Новація»

У мене педагогічна освіта, але за фахом я не працювала – завжди був потяг до власної справи. Маю 10-річний досвід роботи у туристичній сфері, побувала у багатьох країнах. Але туризмом потрібно або займатися, або ні. Зараз у мене в пріоритеті материнство.

Бізнес-клуб «Новація» - можливість суміщати і родину, і комунікацію. Наша спільнота об’єднує жінок, які самостійно створювали та розвивали власний бізнес. На зустрічах усі вони діляться досвідом і порадами, беруть участь у бізнес-тренінгах, відвідують різноманітні заходи.

Часто теоретики абсолютно не практики.  В нашому клубі присутні жінки, які уособлюють симбіоз знань і досвіду. Такі поради не пишуть в книжках, тому вони безцінні.

Первинною для мене зараз є роль матері і дружини. Робота на другому місці серед пріоритетів. Але в усіх іпостасях я дуже відповідальна, тому що ціную якість роботи, стосунків. Особливо у бізнесі кількості зараз дуже багато.

Я ніколи не жалкую про свої рішення і вчинки.  Точно знаю, що ні у кого не виходить бездоганно в першого разу, просто помилки у всіх свої.  Головне - не боятися і бути впевненою у собі. Дуже вдячна своїм батькам , які завантажували мене навчанням з дитинства, і у мене просто не було часу вигадувати собі комплекси.

Мене дивує запитання, яке часто звучить серед жіночої аудиторії «Як знайти себе?».  А як не загубити? Якщо жінка розгублення по життю, то їй навряд чи щось допоможе. Якщо емоційний занепад тимчасовий – потрібно поплакати і взяти себе в руки. Декрет, побутові складнощі – всі через це проходять. А  пошук справи життя насправді легкий – це те, що приносить задоволення. Навіть маленьку ідею хенд-мейду можна трансформувати у невеличкий бізнес.

Не маю сталих правил у вихованні. У мене хлопчики – двійнята і просто не маю часу їх балувати.  Якісь принципи виховання не завжди спрацьовують. Наприклад, автора бестселерів з дитячої психології Бенджаміна Спока, діти пропонували віддати до будинку пристарілих.

8–ме березня для мене не свято, так само як і День закоханих. Повага і любов до жінки повинні панувати щодня.  Якщо цього не відбувається, сенс грати ролі раз на рік?

Засуджую вихідний день, який поширується на чоловіків 8-го березня – це несправедливо.

 ***

Олена Коваль

власниця кав’ярні “КоВальтер», керуюча рестораном "T'amero"

 У маленькій кав’ярні «КоВальтер» -  моя душа. У великі заклади я вкладаю свій досвід. Я звикла працювати з великими колективами людей – інакше вже не можу.

Я за освітою товарознавець. Коли після університету мені сказали, що я стану директором – було так дивно. Адже я в юності відрізнялася дуже спокійним характером, сором’язливістю.З перших днів роботи почала привчати себе до відповідальності та самодисципліни.

Практично все своє професійне життя працюю у ресторанному бізнесі. Одного разу спробувала змінити фах, перейшовши на посаду директорки  ювелірного магазину. Інша була б щаслива: навколо  золото, діаманти, чудові керівники, але я просто згасала. Виходила на вулицю і бачила, як вирує життя у ресторані поряд, та розуміла – натовп людей, від якого я свого часу так стомилася – невід’ємна частина мого життя. І повернулася до ресторанної справи.

Я не можу працювати у дешевому сегменті ринку – це мій принцип. Таке переконання не надумане - я ціную якість, а вона має ціну.

Початок роботи у ресторані  "T'amero"став для мене професійним викликом і мотивацією. Адже заклад потребував переформатування, нової команди, нових підходів до роботи з клієнтами. Однак я одразу зрозуміла, що буде цікаво працювати. Якщо в мене горять очі і є запал – все виходить.

Надзвичайно важливо знайти улюблену справу у житті. Але часто в процесі пошуку платиш дорогу ціну, втрачаєш певних людей. Принаймні, у мене ставалося саме так.

 

У мене практично завжди дуже хороші стосунки з власниками закладів, у яких я працюю. Навіть після завершення співпраці. Думаю, що таємниця полягає у здатності і бажанні будувати щирі стосунки з людьми. Коли ти вмієш бути відвертою, вдячною – люди самі прагнуть давати тобі більше.

 Вважаю, що головний принцип успіху – робота в команді. Разом можна реалізувати власні бажання і сторонніх. Я щиро радію, коли мої підлеглі розвиваються і щасливі.

Моя матір турбувалася про мою різнобічну освіту – була і музична, і художня школа. Завдячуючи цьому, я навчилася  відповідальності. Своїм дітям залишаю право вибору улюбленої справи і дозвілля. Можу підказати, але не нав’язую.

Думаю,  що усі діти часто егоїстичні і невдячні. Тому я  намагаюся витримувати певну дистанцію у стосунках із власними. Жінка, насамперед, повинна бути щасливою і самодостатньою особистістю. Жертовність і подарунки не роблять дітей з батьками ближчими.

Я дуже віддана людина. Відомо, чим ближче ти з людиною, тим болючіше Бог тебе від неї віддаляє. Колись мала багато подруг, нині – лише кілька, і більше їх не шукаю.

Себе вважаю амбіційним трудоголіком без шкідливих звичок.

 8-ме березня -  свято часто з  професійним нахилом і проходить на роботі. Не бачу нічого поганого, якщо жінки вітають одна одну. Що ж до чоловіків, то хочеться, щоб усі ми відчували себе особливими для них протягом року, а не у спеціально відведений день.

*** 

Світлана Ярова

депутат Вінницької міської ради. Голова благодійного фонду «Талант-інвест»

Я помічаю, що всі мої дитячі мрії здійснюються, але в інтерпретації дорослого світу. Наші цінності змінюються з часом, тому зараз мої мрії відрізняються від тих, що були в дитинстві. Але я точно знаю, що з часом і ці мрії стануть реальністю, лише потрібно трохи часу і зусиль. Пошук себе, мабуть,  не закінчується ніколи! Я відверто заздрю людям, котрі до 30-ти років змогли знайти себе.

В школі я була найвищою в класі і через це виникали комплекси в підлітковому віці. Та лише з часом я зрозуміла, що 1,80 м – це ідеальний зріст за світовими мірками краси. Страхи і комплекси наше – все. Саме вони змушують рухатись вперед, долаючи їх. Я випрацювала для себе методику: якщо щось страшно робити – це знак, що зробити це просто необхідно, для мого ж розвитку.

Я ціную фахових людей, в першу чергу. Експерти вузького профілю завжди мають більш високу собівартість на ринку праці ніж багатопрофільні спеціалісти. Та сучасні реалії змушують нас швидко перевчатись та адаптуватись до нових умов. Тому гнучкість, перш за все.

Дуже поважаю і ціную принципових людей. Важливо на сьогодні мати особисту думку і дотримуватись своїх принципів. Та компроміси завжди приносять більше користі і результатів. Тому я завжди шукаю з людьми спільну мову, і як показує практика – знаходжу.

З недавніх пір люблю караоке. Хоча зовсім не вмію співати. В школі мене не взяли в хор, от я і відриваюсь. Та насправді, думаю, що це класна терапія. Можна викричатись та ще й отримати задоволення. В цій справі варто мати хорошу компанію. А ще відкрила для себе малювання на воді фарбами ебру - дуже заспокоює та підіймає настрій.

Родина – це найважливіше. Це джерело енергії, натхнення і мотивації для роботи. У мене вийшло так, що на сьогодні успішною я можу бути тільки комплексно. І в особистому житті і в професійній діяльності і в творчості.

Ніхто не казав, що це лише обов’язок чоловіків вітати нас 8-го березня. Мені подобається принцип “Я жінка щодня, а не тому що календар”, та все ж таки не вважаю за необхідне віднімати у всіх жінок світу відчуття суто жіночого свята. З цим святом ми ніби святкуємо прихід весни, тому мені хочеться всім нам побажати весняного оновлення, розвитку, нових досягнень та багато квітів і посмішок!

 ***